microbik.ru
1

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія філологічна.– 1999.– Вип. 27.– С. 22-31.

VISNYK LVIV UNIV

Ser. Philologi.– 1999.– № 27.– P. 22-31.






Ігор ГУНЧИК


ОРTАTІОNES У НАРОДНІЙ САКРАЛЬНО-ОКАЗІОНАЛЬНІЙ ПОЕЗІЇ

(Методологічний аспект вивчення)


Структурно-типологічна методологія дослідження у сучасній фольклористиці одним із першочергових завдань передбачає виявлення інваріантних моделей і розкриття глибинної семантики усних творів, що дає змогу прокласти шлях до історико-генетичного вивчення окремих їх пластів [1, c. 142]. Успішну спробу ре­алі­зу­вати ці теоретичні ідеї зробив В. Пропп у праці "Морфология сказки" (1928). Ав­тор у ході аналізу виокремив стабільні структури чарівних казок, що дало змогу роз­кри­ти внутрішні закономірності їхнього текстоутворення. Це, у свою чергу, стало основою для наступного етапу дослідження – у книзі "Исторические корни вол­шебной сказки" (1946), в якій зроблено акцент на діахронічному – історико-гене­тич­ному аспекті вивчення фольклорного матеріалу.

Однак структурному дослідженню чарівних казок, зокрема вивченню інваріант­них моделей, передував ще один об’єктивно важливий і вихідний етап дослідження. Він полягав у з’ясуванні інваріантних стабільних одиниць епічних текстів (за В. Проп­пом – функцій), які були виділені шляхом виокремлення статичного і дина­міч­ного елемента фольклорних творів. К. Чистов, називаючи їх формулами, за­зна­чав, що це одиниці прозового тексту, які внутрішньо організовані системою повер­нень ма­ло­го масштабу, але в процесі розгортання тексту співвідносні з одиницями крупного масштабу [2, c. 316].

Як і чарівні казки, твори сакрально-оказіональної поезії [3] структурно склада­ють­ся з аналогічних інваріантних одиниць. На цю особливість більшу чи меншу ува­гу звертали як дослідники минулого, так і сучасні фольклористи – адже її виокрем­лен­ня дало змо­гу виявити специфіку та утилітарне призначення цього шару усного фольклору.

Побажання (optationes) – одна з головних інваріантних одиниць, властива певній групі сакрально-оказіональних утворень. До них, на думку Л. Вино­гра­до­вої, нале­жать такі порівняно невеликі фольклорні тексти, для яких характерна "комуні­ка­тив­на мар­ко­­ва­ність", що виявляється у формальних і семантичних ознаках, прита­ман­них мовлен­нє­вому спілкуванню [4, c. 153]. Важливість ролі оптативного сег­мен­та в струк­­турі усного твору зумов­ле­на тим, що у функціональному плані він виступає пе­ре­ломним етапом фольклорного акту, оскільки дає змогу виконавцеві текс­ту, наприклад під час замовляння від хвороб, розв’язати для адресата дилему бінарної опозиції хворий – здоровий, а це при­­­зво­дить до набуття ним якісно нового стану, діаметрально протилежного вихід­но­му.

Вивчення побажальної одиниці в сакрально-оказіональних текстах як у вітчиз­ня­ній, так і в сучасній фольклористиці за рубежем усе ще залишається відкритим питан­­ням. За браком чіт­ко­го методологічного інструментарію дослідження актуалізує потре­бу у визначенні прі­ори­тет­них напрямів та завдань, які дали б змогу якнай­пов­ні­ше з’ясувати її поетико-функціональ­ну специфіку.

Першим кроком до роз­в’я­­зан­ня цієї методологічної проблеми повинен бути аналіз рівня її вивченості. Лише після об’єктивної оцінки по­пе­ред­ніх здобутків, а також урахування найсуттєвіших поло­жень, які стосуються вивчення побажального елемента в календарних і родинних обрядових текстах [5], з’явиться реальна можливість ви­зна­­чити і сформулювати най­важ­ливіші аспекти та завдання для наукового дослідження оптатива.

* * *

Історіографічні відомості про вивчення смислово-функціонального аспекту побажан­ня належать до ХІХ ст. Серед дослідників фольклору одним з перших, хто висловив свої мірку­ван­ня з приводу цієї проблеми, був О. Афанасьєв [6, c. 412-419]. Що ж розу­мів під цим поняттям фольк­ло­рист і який вкладав у нього зміст?

На думку вченого, до побажань належать пареміологічні сакрально-оказіональні утво­рен­ня, що мають магічний характер ("чародійну силу") і досить часто використо­вують­­ся в родинно-обрядовій сфері та щоденному вжитку. Як зазначав автор, віра у здійснен­ня форм побажань, що є відголосками первісної доби, до недав­ньо­го часу збереглася у багатьох індоєвропейських народів й особливо міцно затрима­ла­ся у слов’ян [7, c. 351].

Вказавши на амбівалентну векторність фольклорних творів такого типу, О. Афа­на­сьєв умовно поділив їх на два різновиди – "добрі" та "злі". До перших він відно­сить привітання та поздоровлення, що є побажанням здоров’я під час зустрічей, або проголошені на урочистостях "заздрав­ні кубки". Ці словесні формули мають сприяти щастю, здоров’ю та успіху у справах. Сюди ж належать і благословення – добро­зич­ли­ві слова, покликані благодатно впливати на людину. До другого типу творів належать "не­доб­рі слова", так звані прокльони, які накликають хвороби і різні біди. Навіть зви­чай­на похвала, за твер­джен­ням дослідника, проте нещиро й зі злим умислом висловлена, може зурочити людину і завдати їй шкоду.

На підтвердження своїх думок О. Афанасьєв наводить цікавий порівняль­ний фольклорний матеріал. "В албанців, – пише він, – віра в могутність виказаного бажа­н­ня ви­ра­жалася в живому уособленні: міфічна істота Ора подорожує по землі, при­слу­ха­ю­чись до мольб і прокльонів людей, і відразу ж їх виконує… Тому жебраки, отримавши милос­ти­ню і виказуючи за це своєму благотворцю добрі побажання, закінчували їх так: "Нехай пройде тут Ора, і нехай виконає все це!" [7, c. 352]

Характеризуючи складніші сакрально-оказіональні – замовляльні творів О. Афа­на­сьєв не виділяв у них побажань як певних складових елементів їхньої струк­ту­ри, а лише зазначав, що сила замовлянь іноді полягає у вираженому бажанні, яке "виходить не від неї особисто, а від визнаних нею богів" [7, c. 344].

На відміну від О. Афанасьєва, який головну увагу приділив розгляду одного з різновидів примовлянь, що є власне побажальним мінімальним утворен­ням, варшав­ський дослідник М. Крушевський вже розглядав побажання як основний "цемен­ту­ю­­чий" елемент цілого замовляння. Щоб підкреслити важливість цього склад­­ни­ка у структурі твору, фольклорист вніс його у саму дефініцію замовляння, яке набуло такого формулюван­ня: "...виражене словами побажання, з’єднане з відомим обрядом або без ньо­го, побажання, яке повинне обов’язково здійснитися" [8, c. 33]. Коменту­ю­­чи визначення, учений відзначив: "Я вжив слово "побажання", а не "молит­ва" тому, що останнє передбачає божество, до якого звер­тається замовлювач, а такого божества, як побачимо, у багатьох замовляннях немає – обста­вина вагома" [8, c. 23].

Отже, згідно з теоретичними положеннями М. Крушевського, побажання як струк­тур­ний компонент властивий не всім, а лише певній групі замовлянь, зокрема саме тим, які не мають звернення до божества. До них треба зараховувати замовлян­ня, суть яких полягає у порівнянні бажаного з подібним, уже існуючим – адже за "пере­ко­нан­ням первіс­ної людини не тільки явище, яке існує в дійсності, але й явище, яке існує на словах, повин­не витворити інше, подібне на ділі" [8, c. 27]. Молитви, зі слів ученого-словесника, належать до цілком іншого типу текстів, і побажання, очевидно, для них не є обов’язковим компо­нен­том. Оптатив від­сут­ній і в замовлян­нях апокри­фіч­ного похо­дження, які, за словами дослідника, "потребують іншої підготовки" [8, c. 23]. До них науковець відносить фольк­лор­­ні епіч­ні наративи християнського змісту з чітко вираженою зовнішньою позицією виконавця.

Як підсумок зауважимо, що М. Крушевський був першим дослідником, котрий чітко сформулював і обґрунтував визначення побажання, і в цьому полягає його велика заслуга. Автор не помилявся, коли твердив, що оптатив є фундаментальним компонен­том замо­влян­ня. Хоча з часом у фольклористичних працях О. Потебні, Ф. Зелінсько­го, М. Познан­сько­го окремі його положення піддавалися корекції та доповненням, однак це суттєво не похитнуло основ концепції М. Крушевського.

Крім висловлених думок про порівняльні або двочленні побажання, які згодом підхопив і розвинув О. Потебня, увагу привертає ще одна важлива особливість його наукової праці: виділивши дві сторони поетичного сакрально-оказіонального мисте­цтва, а саме – віру в силу людського слова та можливість нав’я­за­ти ним волю, фольк­ло­рист чітко зазначив, що в основу розуміння як самого побажан­ня – "істотної части­ни замов­­ля­­ння" [8, c. 31], так і самого замовляльного твору вкладає ціннісний крите­рій не божествен­но­го, а людського, індивідуально-суб’єктивного фактора.

Розпочаті О. Афанасьєвим та М. Крушевським студії на тему побажань продов­жив О. Потебня. Як представник психологічного напряму він у праці "Малорусская народная песня по списку ХVІ века" (1877) аналіз побажальної сторони фольклорних творів, як і його попередник, спроваджує в русло з’ясування суті явища замовляння [9]. О. Потебня не запе­ре­чує визначення М. Крушевського про замовляння як вираже­но­го словами побажан­ня, однак вважає, що воно "досить широке" і "не вказує на ви­хід­ну точку розвитку замов­лянь як особ­ли­вої форми побажань", тому що "приєднує до них, наприклад, звичайні прокльони та лайки під умовою віри в те, що вони збуваються" [10, c. 21].

Зрозуміло, що фольклориста не задовольняє ні та всеосяжність поняття "поба­жан­ня", яку вкладав у свою дефініцію М. Крушевський, ні приналежність до неї окре­мих паре­міоло­гіч­них оказіональних утворень – привітань та прокльонів, як у О. Афа­на­сьє­ва. Тому вче­ний намагається уникнути вживання цього терміна, замінити іншим, і на­дає йому більш кон­крет­ного значення. Як зазначав В. Петров, дотри­му­ю­чись думки про "тотожність фольк­­лор­них, пізнавальних і психологічних явищ форм" [11, c. 18-19], О. Потебня зво­дить зміст поба­жан­ня, а отже, і самого замовляльного твору, до "сло­вес­ного порів­нян­ня даного і навмисне витво­ре­но­го явища з бажаним, яке має на меті витворити останнє" [10, c. 21].

Отже, звузивши замовляння до паралелізму, дослідник основне своє завдання вбачає у вивченні "суб’єктивного процесу порівняння і зображення". На його думку, воно "пов’язане зі створенням категорії причини із відношень "cum hoc" і "post hoc", зокрема із відношень подібності". Оскільки для поетичного порівняння необхідні два елементи: зо­бра­жу­ване (зовнішнє, об’єктивне) і зображення (слово та особиста дія), то основною формою є саме двочленне замовляння. Крім того, у фольклорі є твори із вко­роченою формою, у якій може залишатися "одне застосування, одне побажання, одна молитва". Мова йде про замовлян­ня, у яких перший член асоціації іноді може бути умовним або існувати на акціонально-предметному рівні. Наявність таких реальних магіч­них операцій і доданої до них словесної формули дали підставу О. Потебні стверджувати, що чари – акціональний ком­по­нент ритуалу – супрово­джу­ють замовляння, тобто вербальний компонент.

Отже, намагаючись звузити рамки замовляння як жанру, О. Потебня виділяє у ньо­му сло­весне порівняння як щось значно ширше, ніж побажання і водночас як елемент, що містить це побажання у собі – адже коли перший член паралелізму умовний і виконується фактично, залишається лише усне побажання.

Дослідження форм побажань продовжив у своїх фольклористичних працях М. Сум­­цов. Стаття, що з’явилася друком у Харкові наприкінці ХІХ ст. [12], значно погли­би­ла вивчення двох різновидів побажань – благобажань та прокльонів, які розпочав ще О. Афа­на­сьєв. М. Сумцов висунув і намагався обґрунтувати тезу, що благобажання як традиційні усні форми широко побутують в українському фольклорі, що вони містяться не лише в коротких привітаннях, а й у структурі багатьох жан­ро­вих різновидів пісень: родинних, весіль­них, різдвяних, жнивних [12, c. 2]. Ска­жі­мо, у колискових піснях у записах П.Чубинського "добрі" побажання висловлені у такій поетичній формі:

Рістоньки у кістоньки,
соньки-дрімки в віченьки,
розум добрий в головоньку.

Українські колядки, як зауважив М. Сумцов, теж багаті на побажання. Серед них можна виділити декілька головних мотивів: на хороший врожай, на приплід худоби та чимало інших.

Стосовно прокльонів автор зазначає, що ці коротенькі фольклорні тексти були звичайним явищем ще у княжі часи. Про це свідчать численні відомості з давніх літературних пам’яток. На відміну від художньої літератури, в усному пісенному фольклорі вони збереглися і функціонують дотепер, "відіграють підпоряд­ко­вуючу і залежну роль, вводяться… як загальний засіб розширення змісту, іноді без тісного зв’язку з головною думкою" [12, c. 11]. Для української традиції, пише М. Сумцов, здебільшого, характерні по­ба­жальні вирази дуже стислої форми з двох-трьох слів. Власне, своєю осно­вою вони генетично пов’язані з давніми клятвами і договорами, а в деяких випад­ках "органічно" зливаються з ними.

Крім пареміологічних і пісенних жанрів, побажання містяться також у фольк­лор­ній прозі. Обов’язковим елементом такого сюжету є побажання, яке переважно висловлює один з головних фольклорних персонажів. Як твердить М. Сумцов, саме віра в те, що зміст поба­жаль­них форм збувається, може виступати в таких прозових текстах головним принципом їх­ньої побудови. Приклад цього мотиву – міфологічна легенда про зустріч селянина з долею.

М. Сумцов висловив чимало інших цінних зауважень. Наприклад, що окремі пісенні твори, у яких оптатив є сюжетооформлюючим елементом, можуть містити опо­відь про сам ритуал, у контексті якого висловлюється побажання [12, c. 12]. Такі випадки засвідчу­ють, що дані пісенного тексту іноді можуть використовуватися як матеріал під час реконструкції обрядових явищ.

Отже, М. Сумцов у вивченні фольклорних оптативів не обмежувався дослі­джен­ням коротких сакральних текстів. Він вкладав у їхній зміст значно ширше значення. Думка про по­ба­жання як складовий сегмент фольклорного тексту не лише оказіональ­но­го, а й кален­дар­ного чи родинного циклу, незалежно від того, пози­тив­ний чи негативний вкладений у нього зміст, є виразно домінантною у його статті.

Монографія М. Познанського про замовляння стала підсумковим етапом другої пол. ХІХ – початку ХХ ст. як у дослідженні сакральної поезії, так, зокрема, й у вивченні теорії поба­жання. Дослідник не вносить якихось нових кардинальних змін у це теоретичне питання, а лише зосереджує свою увагу на аналізі та систематизації наукових поглядів своїх попередників – М. Крушевського, О. Потебні, Ф. Зелін­сько­го. У цілому погоджу­ю­чись з тезою, що побажання і порівняння є характерними елемен­та­ми замовлянь, М. По­знан­­сь­кий додає до неї деякі корективи та доповнення. На його думку, у текстовому фонді замовлянь паралельно існують такі поетичні утво­рен­ня, які зовсім не стосуються по­ба­жан­ня та порівняння [13, c. 65]. У приклад наводяться два текстуальні типи. До пер­шого на­лежать замовляння, на означення яких у роботі використовується термін "епічні" (наприклад, про трьох сестер, які зашивають рану на тілі людини). Другий тип охоп­лює сакрально-оказі­о­наль­ні твори діалогічної форми, скажімо, від зубного болю та ін­ші тематичні різ­но­ви­ди. Аналіз цих текстуальних типів дав ученому підставу стверджу­ва­ти, "що окремі замовляння можуть не містити побажань та порівнян­ь" [13, c. 67].

Однак фольклорист не полишає думки, що, незважаючи на численні відхилення від основного канону, все ж елемент побажання в замовляннях розвинений дуже сильно, хоч і не завжди у формі порівняння. За його словами, побажання досить часто перетворюється в прохання, а замовляння завдяки цьому набуває форми молитви.

Наведені цитати дають змогу певним чином систематизувати думки дослідника про художній аспект побажання. Оптатив для науковця – це абстрактна одиниця, реалізація якої відбувається в двох формах: порівнянні та проханні, які, відповідно, влас­тиві текс­там замовлянь та молитв. Тому, формулюючи визначення замовляння, М. Поз­нан­ський стверджував, що вкладати в його основу формули по­ба­жан­ня і порівняння неможливо, хоча вони і є ознаками найбільш поширеними порівняно з іншими, проте не виражають спільної об’єднуючої риси для усього комплексу сакральних текстів [13, c. 101].

Цікавим у монографії М. Познанського є й спостереження над "паралеліс­тич­ни­ми формулами" замовлянь. Їх виникнення фольклорист пов’язує з впливом акціонально-пред­мет­них обрядових чинників на формування усного тексту. За його словами, у давні часи перший член паралелізму, з яким порівнювалося бажане, функціонував як дія (наприклад, веретено вертіли). З часом слово відірвалося від дії і стало самос­тій­ною магічною силою. Саме "несвідомий розрив з обрядом, – як стверджував уче­ний,– дав широкий простір слову" [13, c. 148]. Внаслідок цього у фольклорі виник паралелізм, який з часом проник у народну поезію замовлянь. Ці та інші концеп­туаль­ні думки стали приводом того, що В. Петров у позитивній рецензії на книгу М. Познанського вказав на появу у віт­чиз­ня­ній фольклористиці "нової генетичної теорії замовлянь" [14].

Як бачимо, побажання у фольклористичній концепції "заговора" М. Познан­сько­го, на відміну від попередніх дослідників, не відігравало ролі головного "стрижнево­го" фак­то­ра сакрального твору. Однак його функціональний статус аж ніяк не при­мен­­шу­єть­ся: хоч він не є головним елементом, проте все ж залишається основою для більшості текстів. Висновки М. Познанського слід вважати цілком право­мір­ни­ми – адже дотепер їх не заперечив жоден науковець. Крім того, окремі думки вченого, наприклад про фор­муль­ність фольклорних сакральних текстів, були розвинуті у працях пізніших до­слід­ників і залишаються актуальними й сьогодні. Проте потрібно заува­жити, що побажання у праці М. Познанського не завжди трактується по­слі­довно. Це, очевидно, призвело до того, що інколи в монографії трапляються неадек­ват­ні висновки про форму оптатива [15].

Здавалося, що після авторитетних студій М. Крушевського, О. Потебні, а також ґрун­тов­ної монографії М. Познанського, присвячених питанням сакрально-ока­зі­о­наль­­ної пое­зії, інтерес до вивчення побажань мав би послабитися й дещо пригаснути. Однак ця тема у фольклористиці довоєнного періоду продовжувала активно розроб­ля­ти­ся. Певним чином до неї долучилася і Є. Єлєонська – глибокий знавець російської "заго­вор­ної" тра­ди­ції. Так в одній із статей, де вивчаються різновиди замовляльних формул у казко­во­му епо­сі, до­слід­­ни­ця, крім наказів, з’єднаних зі зверненням, та наказів, по­в’язаних із вказівкою або згад­кою джерел, виділяє третій тип формул – побажання , що виражені в умовній формі (наприклад, "Штоб жа ти тут до вєку сто­яла" та ін.) [16, c. 70-71]. Оптатив і всі виділені типи формул казкового епосу, на дум­ку дослідниці, мають імперативний характер і належать до най­більш архаїчних форм замовлянь.

Проте вже в більш пізніх працях побажання не потрапляють до сфери її зацікав­лень. У праці про замовляння і знахарство серед проаналізованих семи формул, які най­більшою мірою властиві сакрально-оказіональним текстам, побажання не виділя­ють­ся окремо. Основ­ним сегментом творів дослідниця вважає прохання і наказ [17, c. 123-125], у межі якого входять і по­ба­жан­ня. Це свідчить про те, що інтерес до вив­чен­ня форм оптатива в авторки вичер­пав­ся. Причина, очевидно, у тому, що Є. Єлєон­ська не відводила цьому компонен­то­ві значної ролі в структурі усного твору.

Проблематика побажань знайшла своє відображення у працях харківського фольк­­ло­рис­та та етнографа Є. Кагарова. Досліджуючи замовляння, молитви, про­кльо­­­ни, які вчений називає "словесними елементами обряду", на основі не лише сло­в’ян­­ських, а й старогрець­кої, німецької та інших давніх традицій, науковець виводить логічну інваріантну модель найпоширенішого типу текстів – замовляння. Схема ( J + E + L + B + Z) складається з п’яти частин, які у праці дістали назву "постійних конструктивних елементів" [18, c. 28]. Саме третя її частина – лірична (L), як заявляє фольк­ло­рист, "може містити в собі прості побажання в третій особі (V3); наказ, звернений до об’єкта замовляння в другій особі (V2); побажання, висловлене у формі порівняння (q), або умову, яку не можна виконати (n)" [18, c. 29]. Побажання, як да­лі пояснює Є. Кагаров, спочатку вимовляється у формі двочленного паралелізму: магіч­ний обряд пояснюється зіставленням навмисне відтво­ре­но­го явища з бажаним. У випадку, коли з формули паралелізму випадає перший член, одержуємо просте поба­жан­ня у формі третьої особи. Коли ж, з іншого боку, відпадає дру­гий член паралелі (власне побажання), залишається сама епічна частина, яка може розрос­та­тися в довге оповідання. "Без сумніву, – узагаль­нює науковець, – принаймні, одне –


фор­мула дво­член­ного паралелізму була голов­­ним зерном чи ядром замовляння; окремим ви­пад­ком негативного порівняння є формула умови, яку не можна виконати" [18, c. 30]. Ці ж думки про побажання містяться і в інших статтях автора [19].

Висловлені Є. Кагаровим наукові міркування з приводу оптативів не є якоюсь новою теорією. Майже всі вони були взяті в М. Крушевського, О. Потебні, М. По­знан­­­сько­го та інших дослідників. Однак новим є їх трактування: побажання вже розгля­да­ється як важливий елемент структури твору і цілого обрядового явища. Етнограф одним з перших зауважує, що конструктивні інгредієнти (термін.– Є.К.) жанрів сак­раль­ної поезії є постій­ни­ми, тобто стабільними, інваріантними одини­ця­ми фольк­лор­­ного тексту. Тим самим ствер­­джу­ється думка, що сакральні усно­поетич­ні утворення не є "закостенілими", незмін­ни­ми за формою, що вони піддаються процесу імпровізації, у рамках якого статус статич­них зберігають виділені частини: звернен­ня, епічна, лірична та інші.

У передвоєнні роки наукові дослідження над побажаннями розпочав професор В. Петров. У своїх працях вивчення цієї теми він тісно пов’язував з питанням формуль­нос­ті фольклорної сакральної поезії. На його думку, оптатив, як і звернення, зсилання та інші склад­ники, – це формули, що є складовими частинами словесного текс­ту "заговора" (термін В.П.), В архітектоніці тексту вони відбивають "послідов­ність окремих моментів замовлян­ня" [20, арк. 36]. Дотримуючись класифікації О. По­теб­ні, науковець роз­ділив усі сакрально-оказіональ­ні твори на два основні види: одночленні та дво­член­ні [11, c. 28-48]. В основі двочленних усних утво­рень реалі­зо­ваний худож­ній прийом порівняння, який водночас відтворює формулу побажання. Одночленні замовляння також містять у собі оптативні одиниці, які можуть існувати в двох варіантах: проханні та наказі-вигнанні [20, арк. 36-37]. Ці висновки дослід­ни­ка стосуються не лише оказіональних, зокрема ліку­валь­них текстів від хвороб, а й для "календарно-сезонних заговорів", для яких також властиві побажальні елементи, наприклад, у тексті запрошення Мороза до куті:

А не прийшов до оброку,
абись не йшов до моїй худобі до року [11, c. 40].

Оцінюючи наукові погляди В. Петрова на формальний аспект оптатива, потрібно від­зна­чи­ти, що їм властиве узагальнення і концептуальність осмислення, чого браку­вало бага­тьом дослідникам цього питання. Закономірно, що його праця не виникла на голому ґрунті. Най­більше вона співвідносна з теоретичними розробками етнографа Є. Кагарова, з яким учений підтримував наукові зв’язки, а також з пра­ця­ми М. Кру­шев­­­сько­го, О. Потебні, М. Сум­цова, М. Познанського. Однак ученому вдалося зроби­ти значно більше, ніж його попе­ред­­ни­кам. Узагальнюючи попередні здобутки дослідників цієї проблеми і додаючи власний нау­ковий доробок, В. Петров вибудував логічну й цілісну концепцію теорії побажання в рам­ках традицій вітчизняної фольклористичної науки другої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст.

У післявоєнний період наукові публікації, присвячені вивченню побажання в сакраль­но-оказіональній поезії, почали з’являтися лише у 60-х роках. Оптатив у них, звичайно, розглядався у контексті дослідження композиційної структури твору і досить часто згаду­вався під похідними термінами паралелізму та порівняння.

Найбільш показовою у цьому плані є стаття російського фольклориста І. Черно­ва [21]. Аналізуючи композицію любовних замовлянь, автор виокремив у ній "ядро" як головний елемент тексту. Після вивчення його структури було виділено два основні типи орга­ні­за­ції усних утворень цього тематичного виду. Перший тип є найбільш поширений. Його основу становить художній паралелізм. У другому типі текстів "пара­­ле­лізм експлі­цит­но не ви­ра­же­ний". Як зазначав науковець, тут виявилася "більш складна і менш сувора система" [21, c. 170]. У ході подальшого аналізу та опису обох текстуальних типів дослід­ни­ко­ві вда­ло­ся виявити їхні структурні схеми та загальні правила їх реалізації і цим самим розв’язати поставлені у статті наукові проблеми.

Як бачимо, інтерес до вивчення оптатива в І. Чернова виявлявся в опосеред­ко­ва­ній формі через аналіз паралелізму, який, по суті, є однією з його реалізацій. Вклав­ши цей компонент в основу структури ядра, науковець наголошував, що в композиції замовлянь йому повинна відводитися особлива роль.

Цілком інший погляд на структурний статус побажань знаходимо в О. Пєскова. Учений виділяє у замовляннях низку стабільних поетичних елементів, які розглядаються як своєрідний "каталог" формул, що може використовуватися у май­бут­­ньо­му як основа для класифікації сакрально-оказіональних творів. Розподіливши по­етич­ні фор­мули замовлянь на два види, науковець виокремив серед "закріпок" – фор­­мул дії – кілька різ­новидів побажального характеру: паралелістичні, часові, цільо­ві, компара­тив­ні та інфіні­тив­ні [22, c. 34-35]. На думку автора даної статті, усі опта­тив­ні закріпки виражають "замикання", "закріплен­ня" сказаного в головній частині текс­ту, і, на відміну від інших, є композиційно вільними, бо можуть бути розташо­ва­ні в будь-якому місці твору. Як і деякі інші формули, вони виража­ють функції помічника – одного з трьох персонажів сакрально-оказіональних текстів.

Останнім часом увага до теорії оптатива дещо зросла, а саме поняття "поба­жан­­ня" набуло в сучасній фольклористиці досить широкого значення. За акаде­міч­ним словни­ком східнослов’янського фольклору під побажанням слід розуміти імпе­ра­тив­ну формулу, стійкий словесно-художній вираз, який у функціональному плані є замовлян­ням, молитвою і т. ін. і призначений забезпечити багатий уро­жай, здоров’я і бла­го­получчя людини [23, c. 425]. З’явилося також чимало наукових роз­ві­док, при­свячених цьому пита­н­ню. Так більш ретельно оптатив розглядається у праці Т. Агапкіної та Л. Вино­гра­до­вої "Благопо­же­ла­ние: ритуал и текст", де проаналі­зо­ва­ні основні параметри та харак­те­рис­тики цього яви­ща. Однак цих досліджень не достатньо для повного вияснення місця та ролі оптатива у сакрально-оказіональних текстах, оскільки тему автори праць розробляли переважно на матеріалі календар­но-обря­до­во­го, прозового та пісенного фольклору.

Оскільки на сьогодні узагальнюючих фольклористичних праць, присвячених вивченню опта­­тив­­ної одиниці в творах сакрально-оказіональної поезії, немає, необхідно сфор­му­лювати низку положень, які б вказували на найважливіші шляхи та аспекти дослідже­н­ня теорії побажання. З огляду на попердній теоретичний доробок М. Кру­шев­­сько­го, О. Потебні, М. Познанського, Є. Кагарова, В. Петрова, О. Пєско­ва, Л. Ви­но­­гра­до­­вої та інших фолькло­рис­тів вивчати оптатив бажано у таких голов­них напрямках:

– двочленність (порівняльні) та одночленність побажання;

– сполучуваність з іншими інваріантними одиницями;

– виявлення структурних типів та головних мотивів;

– формування об’єктивного визначення оптатива та ін.


________________________


  1. Путилов Б. Метод структурно-типологический // Восточнославянский фольклор. Словарь науч­ной и народной терминологии.– Минск, 1993.

  2. Чистов К. Поэтика славянского фольклорного текста. Коммуникативный аспект // История, культу­ра, этнография и фольклор славянских народов.– М., 1978.

  3. Підвидове поняття (видове – сакральна поезія), у рамки якого входять уснопо­етич­ні утворення, які в народі вважалися магічними за своїм впливом. До таких потрібно віднести примовляння (примів­ки), замов­лян­ня, молитви, прокльони, клятви та інші тексти.

  4. Виноградова Л. Заговорные формулы от детской бессонницы как тексты ком­му­ни­ка­тивного типа // Исследования в области балто-славянской духовной культуры. Заговор.– М., 1993.

  5. З цього приводу див.: Круть Ю. Величання і побажання в обрядовій поезії слов’ян // Розвиток та взаємо­відно­шення жанрів слов’янського фольклору.– К., 1973.– С. 91-140; Виноградова Л. Заклина­тель­­ные формулы в календарной поэзии славян и их обрядовые истоки // Славянский и балканский фольк­лор.– М., 1978.– С. 7-48; Агапкина Т., Виноградова Л. Благопожелание: ритуал и текст // Славян­ский и балкан­ский фольклор.– М., 1994.

  6. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу.– М., 1865.– Т. 1.

  7. Афанасьев А. Живая вода и вещее слово.– М., 1988.– С. 351.

  8. Крушевский Н. Заговоры как вид русской народной поэзии // Варшавские универ­си­тетские извес­тия.– 1876.– № 3.– С. 33.

  9. Див.: Гунчик І. Народні молитви та замовляння у фольклористичних до­слі­джен­нях О.Потебні // Фольклористичні зошити.– Луцьк, 1996.– Вип. 1.– С. 48-55.

  10. Потебня А. Малорусская народная песня по списку ХVI века.– Воронеж, 1877.

  11. Петров В. Український фольклор.– Мюнхен, 1947.

  12. Сумцов Н. Пожелания и проклятия // Сборник Харьковского историко-фило­ло­ги­чес­кого об­ще­ст­­ва.– Т. 9.– Х., 1897.

  13. Познанский Н. Заговоры. Опыт исследования происхождения и развития заговор­ных формул.– Петроград, 1917.

  14. Петров В. Нова генетична теорія заговорів // Записки історико-філологічного відділу ВУАН.– К., 1923.– Кн. 3-4.– С. 230-236.

  15. Наприклад, твердження про відсутність побажань в діалогічних замовляннях.

  16. Елеонская Е. Заговорная формула в сказке // Сказка, заговор и колдовство в Рос­сии.– М., 1994.

  17. Елеонская Е. К изучению заговора и колдовства в России // Сказка, заговор и колдовство в Рос­сии.– М., 1994.

  18. Кагаров Є. Форми та елементи народньої обрядовости // Первісне громадянство та його пере­жит­ки на Україні.– К., 1928.– Вип. 1.

  19. Кагаров Е. Древнегреческие таблички с проклятиями (De fixionum tabellae).– Х., 1918.

  20. Рукописні фонди ІМФЕ. Ф. 8-2, од. зб. 133, арк. 36.

  21. Чернов И. О структуре русских любовных заговоров // Труды по знаковым систе­мам.– Тарту, 1965.– С. 159-172.

  22. Песков А. Об устойчивых поэтических элементах русского заговора // Фило­ло­гия.– Вып.5.– М., 1977.– С. 34-35.

  23. Шарая О. Формула пожелания // Восточнославянский фольклор. Словарь науч­ной и народной терминологии.– Минск, 1993.– С. 425.



Igor HUNCHYK

OPTATIONES IN FOLK SACRAL AND OCCASIONAL VERSE: METHODOLOGICAL ASPECT OF STUDY


The author elucidates suggested in the works of different scholars methodological approaches to the study of wishes (opationes).


Стаття надійшла до редколегії 05.10.98

© Гунчик I., 1999