microbik.ru
1

Вдячність


Зі спогадів ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника бойових дій Супруна Василя Володимировича


Вдячність проявив

Учень 9-Г класу

ХЗОШ №91

Жужельський Артем


Я був призваний до лав Радянської Армії 19 травня 1941р. На той час навіть не уявлял собі, шо таке потяг. А тут війна! Був зарахований у 327 окремий саперний батальйон 107 стрілецької дивизії. У складі батальйону двічі потряпляв в оточення: під Калаховим (Ростовська область), під Вінницею. Маю два поранення: під Славянськом та під Тернополем (1944 р.)

На початку березня 107 с.д. була перекинута до м.Харкова в зв`язку з контрнаступом німецьких військ. Дивізія відбивала атаки частин армійського корпуса «Раус» біля сел. Новий Мерчик, Старий Мерчик, Крисино, м. Богодухів і нанесла ворогу значні втрати.

Під час контрнаступу наших військ дивізія у складі 69-ї армії Степового фронту наступала на м.Бєлгород. Після звільнення м.Бєлгород із 17 по 29 серпня 1943 р. Дивізія вела тяжкі бої на північно-західній і західній окраїнах м.Харкова на р. Буди, в районі сел. Коротич та Пісочин з німецькими частинами, що укріпились на раніше підготовлених рубежах на підступах до Харкова. Нанісши противнику значні втрати, дивізія повільно просувалась вперед, обходячи Харків з заходу, активно сприяючи сусіднім диізіям, що наступали безпосереднью на Харків.

23 серпня війська Степового фронту при взаємодії з військами Воронезького і Південно-Західного фронтів звільнили м.Харків.

До 29 серпня дивізія, долаючи опір німецьких частин, війшла на р. Мерефа в районі с. Гієвка (півд.-сх. Люботина). Протягом 7 днів, з 29 серпня по 5 вересня, частини дивізії вели тяжкі бої по прориву укріпленого гітлерівцями захисного рубежу на р. Мерефа, прорвали його і заволоділи радгоспом Байрак, с. Огульці і півничною окраїною с. Черемушня. Тут німці знову чинили опір. Дивізія, відбиваючи атаки, завдаючи їм тяжких втрат, перейшла у наступ на м. Валки.

У всіх боях особовий склад 327 осіб надійно забезпечував дії усіх частин дивізії. Сапери батальйону, безпосереднью діючи в бойових підрозділах, своєчасно вели розвідку, забезпечували проходи через заміновані поля та інші перешкоди, забезпечуючи прохід танків, артилерії, стрілкових підрозділів. Бійцями батальйону знешкоджені більше 1000 ворожих мін, збудовано та відновлено десятки мостів, на шляхах підступу ворожих військ наносили їм нищівного удару.

З Харкова до Валок ми йшли 2 тижні. Під час наступу батальйон зіткнувся з великими труднощями. Міст на станції Валки був підірваний німцями. Щоб відбудувати його приклали неймовірні зусилля. Дерева для відбудови мостів зрубували і готували у Черемушнянському лісі. Відбувалося це тільки вночі, бо вдень треба було дотримуватися тиші, адже німці стояли майже поряд. Вночі ж і відбувалося будівництво: моста, НП (пункт спостереження), КП (командний пункт для командирів дивізії).

Надвечір 16 вересня, ведучи безперервні бої, дивізія під командуванням генерал-майора Петра Максимовича Бежко (до складу якої і входив 327 осіб – командир І.А Журавльов) разом з іншими полками з боєм оволоділа селами Черемушня, Литвинівка, Костів та північною частиною м.Валки, вийшла на р. Мжа. При наступі на м. Валки сапери батальйону знешкодили велику кількість мін, особливо на шляху Черемушна – Валки і на підступах до м. Валки.

Протягом 4 діб, з 12 по 15 вересня, частини дивізії готувалися до прориву оборони ворога. Велася активна розвідка оборони, підвозилися боєприпаси, уточнювалися завдання частин та підрозділів.

В ці дні 327 осіб виконував цілий ряд робіт по забезпеченню запланованого наступу.

В ніч на 16 вересня особовий склад батальйону під командуванням командирів рот старших лейтенантів В.І Дорофєєва та Г.Д Дроздецького на нейтральні лінії під шквальним вогнем противника, при майже постійному освітленні місцевості німецьким освітлювальними ракетами, збодували два мости через р. Мжа для артилерії та транспорту і перекинули через річку штурмові мостинки для піхоти. В цей час сапери продовжували розмінування полів противника.

Вранці 16 вересня, після артилерійської підготовки, частини дивізії перейшли в наступ і звільнили південну частину Валок, Гонтів Яр, Сніжків.

В боях за Валки 6 сержантів і солдатів батальйону були вбиті, 7 – поранені. За м. Валки смертю хоробрих загинули сапери Антонович, Задорожній, Коробов, Гаврилов, Вершинін, Рєвтов, Білоусов. Ці бійці захоронені в м. Валки.

За героїчні дії під час боїв в районі Бєлгорода, Харкова та області, Полтави 42 офіцери, сержанти, солдати батальйону були нагороджені орденами та медалями.

Після визволення Полтави дивізія нараховувала 11 чоловік особового складу. Тому бійці пішим ходом були направлені до станції Люботин, де чекало поповнення, звідси ж, в ешелонах, дивізія була направлена через Конотоп до Борисполя. В боях за Київ 327 осіб участї не брав.

У 1943 р. я одержав призначення на охорону госпіталю для військово-поранених. І тут зустрів свою долю – Вертянову Олену Олексіївну, з якою нас розписав командир 9 травня 1945 р. у Берліні, біля Рейхстагу. Весільний же вечір справляли одразу після повернення додому – в с. Благодатне. Офіційне ж свідоцтво про шлюб отримали у лютому 1947 р. на звичайнісінькому аркуші учнівського зошита.

До війни с. Благодатне налічувало 120 хат. Після – їх залишилось лише 12. Батьківська хата була спалена і тому довелося шукати житло. У 1947 р. придбали півхатки у с. Шарівка, вул. Леніна 23, де прожили все своє життя. Тут народилися і виросли наші діти: донька Надія (30.12.1947) і син Сергій (07.10.1952). Так вийшло, що бути військовим у нашій сім`ї стало традицією. Син, закінчивши Суворівське училище у Москві, став десантником і продовжив понадстрокову службу у лавах армії і після розпаду СРСР залишився в Росії (має 24 стрибки з парашутом). Його сини – теж військові: Олександр – капітан, Максим – майор.

Тих часів не згасне слава…

Найжахливіші роки нашої історії – роки Великої Вітчизняної Віїни (1941 – 1945рр.). Дуже багато людей полягло у холодній землі. Багато матерів залишилось без синів. Не злічити, скільки сліз та крові було пролито…Всі будівлі, котрі будували роками, були знищені вщент. Жах тих років важко уявити. Скільки болі та страждань принесли німці людям?.. Увесь народ СРСР, враховуючи жінок та дітей, постав на боротьбу проти фашистських завойовників. Кожен робив все можливе, щоб допомогти своїм захисникам на фронті. Всім було тяжко…Кожен день слухати вибухи динаміту, бачити, як розстрілюють ні в чому не винних людей – все це викарбувалося у пам’яті ветеранів та являється по ночам в жахливих страхіттях. З кожним роком війні ситуація ставала все гірше. Населення зменшувалося, родюча земля перетворилася на пустелю, просочену кров’ю загиблих… Картини з пекла, якими раніше могли лякати дітей, стали нашою буденністю.

Кажуть, що в місцях, де відбулися найжорстокіші бої, виросло безліч маків. Чому саме маки? Тому що червоний колір символізує кров. Багато молодих загиблих солдатів, так і не побачили всіх барв життя, бо їх не стало. Але вони залишилися в пам’яті наступних поколінь і житимуть в наших серцях.

Коли на головному майдані міста пройшов марш, люди витерли піт та сльози і вже посміхалися, бо це був переможний марш. Саме 9 травня 1945 року закінчилася мука нашого народу, і вже пройшло 65 років з 1945 року. Жодного разу люди не забували відмічати це свято, бо це свято перемоги. І ми вшановуємо тих людей, які загинули та боролися за долю України. Вічний вогонь ніколи не згасне, тож і ми будемо пам’ятати цю славу вічно!

Виконала:

учениця 8 - Б класу

ХСШ № 77

Дудченко Юлія