microbik.ru
1

Алла Коваль

ДЕЩО З ІСТОРІЇ КНИГИ


З давніх-давен люди прагнули знань.

Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого слід ненавидіти…

Проте, як відомо, людська пам'ять – не такий уже й надійний засіб зберігання і передачі різноманітних знань.

Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання краще засвоювалися наступними поколіннями і не губилися ані в часі, ані в просторі, вигадали письмо, тобто засіб закріплення, зберігання і передачі набутих знань.

Зрозуміло, що здобуті народом знання, викладені письмово, треба було укласти в найзручнішу форму для подальшого зберігання, тож люди й замислились: а як же це зробити?.. Так у прадавньому Вавилоні десь із п’ять тисяч років тому з’явилися перші «книжки».

Але що то були за книжки!

Їхніми сторінками слугували глиняні плитки. На ці плитки за допомогою гострих паличок наносили знаки так званого клинописного письма.

У цьому письмі літери мали вигляд клинів. Після заповнення такої «сторінки» знаками її обпалювали на жаркому вогні. Зрозуміло, що така клинописна «книга» складалася із багатьох-багатьох сторінок.

А для того, щоб перенести, не те, що цілу бібліотеку, а навіть лишень одну «книжечку», її власникові доводилося наймати не одного носія!..

Тепер уяви собі, якби твої шкільні підручники були саме такими «книжечками». Мабуть, для того, щоб узяти їх до школи на уроки, тобі довелось би замість ранця придбати потужню вантажівку!..

Отже, вигадавши перший тип книги, люди замислилися, як її вдосконалити. Нарешті у ІІ столітті до нашої ери люди навчилися робити зручні і, порівняно з клинописними, легкі книги.

Робили їх у місті Пергам, що знаходилося у Малій Азії. Саме тут почали виробляти дивний «папір».

Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами і сушили.

Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували – і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний «папір».

На ньому було легко і зручно писати, але це було дуже відповідальне писання.

Адже цей «папір» коштував дорого, на ньому не можна було писати абияк. За назвою міста, де його виготовляли і звідки вивозили, цей «папір» називали «пергамен», «пергамент».

Звичайно, порівнювати книги, написані на пергаменті, не варто з книгами клинописними, та все ж вони були недоступні багатьом людям. Адже для виготовлення бодай однієї книги треба було забити не один десяток телят!

Уявляєш, скільки отар треба було мати, аби зібрати лише невеличку бібліотечку з твоїх улюблених книжок, написаних у такий спосіб?!

А де б ти її розмістив?

В Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно – чотириста років тому. На ньому тогочасні правителі писали важливі документи.

Пергамент можна нині побачити в музеях, де зберігаються старовинні книги.

У ранньому середньовіччі древні єгиптяни навчилися виробляти з болотяної тростини папіур, що сягали висоти 5 метрів, папірусні аркуші. Це була надзвичайно складна і містка робота.

Уяви собі – спершу товсту частину стебла рослини розрізали на 10-12 смужок.

Смужки підсушували на сонці, а потім замочували у воді.

Через добу їх витягали з води і відбивали дерев’яним молотком.

Щоб смужки стали м’якими, гнучкими й прозорими, їх треба було мочити і відбивати молотком тричі. Ще вологі смужки складали на шматок полотна так, щоб одна смужка трохи находила на іншу. Зверху цих смужок, тільки вже поперек, клали ще один ряд смужок.

Відтак все це накривалося шматком сухого полотна.

Це і був майбутній аркуш паперу, який назвали папірусом.

Потім його клали під прес, час від часу змінюючи вологе полотно сухим, аж поки аркуш не робився зовсім сухим.

Яким же він був, цей папірусний аркуш? Він мав світло-бежевий колір і красиву світчасту поверхню.

Написану на папірусі книгу не складали, а згортали у сувій.

Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини.

А де й коли з’явився наш, сучасний папір, який виготовляють з деревини?

Той папір, який ти знаєш і вживаєш, винайшов китаєць Чай Лунь ще в другому столітті нашої ери.

Проте на європейські землі такий папір потрапив значно пізніше – в одинадцятому чи дванадцятому столітті.

Коли папір з’явився на українських землях, сказати важко, бо через війни і пожежі мало старовинних документів, написаних на папері, збереглося. Найстарішому документові вже минуло шістсот років.

Папір сьогодні – твій великий друг.

На ньому ти вчишся писати, з його допомогою довідуєшся про все, що діялось і діється у світі.

На папері увічнено все те найкраще, найзнаменніше, чого досягло людство.

На папері записані закони, за якими живе наша держава.