microbik.ru
1


Міністерство освіти і науки України

Київське обласне територіальне відділення Малої академії наук України


Секція мистецтвознавство


Дослідження життя та творчості народної художниці Катерини Білокур


Роботу виконала

Штефан Оксана Олександрівна,

учениця 11-А класу,

село Ольшаниця

Рокитнянського району

Київської області


Керівник

Комкіна Катерина Миколаївна,

вчитель образотворчого мистецтва

Ольшаницької ЗОШ І- ІІІ ступенів


Рецензент


Ольшаниця

2008

Зміст


Вступ………………………………………………………………

Розділ І Роль образотворчого мистецтва у житті українського народу………...

    1. Види образотворчого мистецтва……………………………………………...

    2. Найпоширеніші види мистецтва в Україні…………………………………..

Розділ ІІ Художня спадщина України – творчість народної художниці Катерини Білокур………………………………………………………

2.1. Знайомство з дитинством та юністю художниці…………………………….

2.2. Перші кроки у створенні картин……………………………………………...

2.3. Вплив природи, фолькльору, народних пісень на творчість художниці…

2.4. Перші виставки художниці та її визнання у світі мистецтва……………….

2.5. Найпопулярніші картини художниці, історія їх написання………………...

Розділ ІІІ Значення творчості Катерини Білокур у житті молоді………………

3.1. Практична робота: „Вивчення творчості К. Білокур у школі”……………..


Висновки…………………………………………………………..

Список використаної літератури………………….......................

Додатки……………………………………………………………

Вступ

Образотворче мистецтво – це реальне відображення дійсності в зримих художніх творах. Залежно від того, як, з якого матеріалу, якою технікою виконано твір, розрізняють такі види образотворчого мистецтва: живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн.

Як і в минулому – так і тепер наша історія мистецтва цікавить багатьох людей. Мистецтво виникло разом з іншими видами первісної культури в період становлення первісної людини як соціальної істоти. Найдавніші художні твори – відбитки людської руки, малюнки звірів штрихами, або заплутаними лініями, до часів 100-50 тис. років до н.е. Малювали різними матеріалами: волога глина з домішками попелу або ж крейдяні чи вапнякові відкладення. Можна зробити висновок, що найдавнішим видом образотворчого мистецтва є графіка.

Живопис вперше з’явився близько 15т. р. тому на стінах печер – печерний живопис. Це були в основному зображення тварин. Зображували їх також на стінах, але в досконалішому вигляді, в об’ємі, в кольорі.

Скульптурні твори теж належать до первісних мистецтв. Це були жіночі скульптури – символи родючості, фігурки із зображенням жінки. З розвитком суспільства виникає і розвивається інший вид мистецтва – декоративно- прикладне мистецтво, яке стає дуже популярним у нас на Україні. Це найбільш популярний і розповсюджений вид, що розквітав в усі часи. Декоративне мистецтво живе на основі спадковості і розвивається як колективна, народна художня діяльність.

Поряд з цим видом розвивається мистецтво художнього конструювання з різноманітних предметів, речей. А називається цей вид – дизайн. Цей термін з’явився у нашій країні недавно. Слово дизайн з англійської мови означає малювання. І цей вид мистецтва став дуже популярним у наш час.

Я можу тепер сказати, що митецтво відіграє велику роль у сучасному житті. За допомогою поєднання всісх видів мистецтв створюються красиві споруди, оформляються кімнати, офіси, магазини, навчальні та побутові заклади.

Використовується в наш час і писанкарство, і розпис кераміки, розпис по дереву – все це створює комфорт і милує наше око.

Виставки із творами видатних художників, різні ринки з продажу творів мистецтва – все це також відіграє немалу роль у духовному розвитку людини. Під час відвідування, наприклад, картинних галерей, ми маємо можливість поспілкуватися з справжніми майстрами пензля, відчути себе хоч трошки обізнаними у мистецтві та культурі. Враження від побачених картин повинно бути великим. Ми повинні відчути всим своїм «я», що хотів висловити художник тою чи іншою картиною, що хотів донести до людства, що хотів зберегти на своєму полотні.

Україна завжди була багата на самобутні таланти. Хочу звернути увагу саме на живопис в нашій державі. Адже подумайте, що ми знаємо про народних художників України, чи можемо ми похизуватися знаннями щодо культурного розвитку нашої держави? Звичайно, ті люди, які працюють у сферах художнього розвитку України, знають про мистецтво все, а чи багато таких людей, чи є така людина у колі наших знайомих?

У шалений час розвитку техніки, коли в світ кожного дня виходять якісь комп’ютерні новинки, новинки електроніки, ми просто не помічаємо стану нашої душі, звичайно, ми самі не винні, оскільки потрібно встигати за ходом прогресу і не зациклюватися на минулому, та все ж, що в нашій душі може залишити, наприклад, той самий комп’ютер чи найновіший на даний час телефон?

Просто варто задуматися над своїм культурним збагаченням, і частіше звертати увагу на новинки мистецтва, а не тільки техніки.

Кожна людина старається якось виділитися серед інших. Хтось носить модний одяг, хтось яскравий макіяж, а хтось робить якісь дивні вчинки. А от справжнім талантам не потрібно все це, тому що вони заслуговують увагу інших невимушено і легко. Роботи творчих особистостей заслуговують на найвищі похвали, так як і самі особистості.

Україна завжди була багата на самобутні народні таланти. Пиьменники, музиканти, співаки, художники – ті люди, котрі несуть у наше життя яскраві барви, змушують частково забути про проблеми.


Розділ 1. Роль образотворчого мистецтва у житті українського народу

    1. ^ Види образотворчого мистецтва.

Графіка – це зображення, що виконано на папері за допомогою олівця, пера, вугілля, а також зображення, що віддруковано за допомогою спеціальних приладів і машин, які друкують його у великій кількості екземплярів.

Скульптура – вид образотворчого мистецтва, заснований на принципі об'ємного, тривимірного відображення. Як правило, об'єкт відображення в скульптурі – людина, тварина.

Декоративно- прикладне мистецтво – це широка галузь мистецтва, яка художньо- естетично формує матеріальне середрвище, створене людиною. До нього належать такі види: художня обробка дерева, художня кераміка, художнє скло, плетіння, вишивка, ткацтво, килимарство, розпис, різблення, витинанки, мереживо, бісер, виготовлення посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо. Більш детальніше про цей вид ми дізнаємося у наступному пункті.

Дизайн - створення речей, які б мали ринковий попит. Дизайн близько зв'язаний з іншими видами мистецтва: його важко відокремити від архітектури, коли йде проектування інтер'єрів, від прикладного мистецтва при створенні нових видів меблів або посуду.

Архітектура – це система будівель та споруд, що дозволяє формувати просторове середовище для життя та діяльності людей. Це окремі будівлі та їх ансамблі, площі і проспекти, парки і стадіони, селища і цілі міста.

Однак, архітектурою називають не тільки систему будівель і споруд, що організовують просторове середовище, але й саме мистецтво створити будинки за законами краси.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою фарб, накладених на яку-небудь тверду поверхню. В художніх творах, створених живописцем, використовуються колір і малюнок, світлотінь, виразність мазків, фактури та композиції, що дає змогу відтворювати на полотні кольорове , багатство світу, об'ємність предметів, їх якісну матеріальну своєрідність, просторову глибину та світлоповітряне середовище. Живопис може передати стан статичності й відчуття тимчасового розвитку, спокою і емоційно- духовної насиченості, миттєвої ситуації, ефект руху і т.д.;

Жанрами образотворчого мистецтва є :

Портрет – зображення людини з метою передати схожість. Портрет існує у всіх видах образотворчого мистецтва.

Пейзаж – зображення місцевості, як елемент або фон використовувався у живописі з давніх часів. Але як і самостійний жанр існує з ХVII ст.

Натюрморт – Жанр, головним чином станкового живопису. Зображує неживі речі: вази, квіти, фрукти та овочі, музичні інструменти.

Історичний жанр – картини на історичний сюжет, наприклад, твори І. Ю. Рєпіна.

Анімалістичний жанр – зображення тварин, це найдавніший жанр, бо першим зображенням первсної людини був звір.

Існує чимало видів жанрів, але ми розглянули найголовніші, які часто використовуються людьми.



    1. ^ Найпоширеніші види мистецтва в Україні

Найпоширенішими видами мистецтва в Україні є декоративно-прикладне мистецтво і живопис.

Розглянемо деякі види ДПМ.

Художня кераміка – вироби з глини – налічує понад сім тисячоліть свого розвитку. Первісні гончарі формували глиняні вироби вручну. З четвертого тисячсліття до н. е. вироби стали точити на гончарному крузі. Грецькі стародавні вази – це шедеври стародавньго мистецтва, неперевершена краса форми та розпису.

Залежно від глини та температури випалювання кераміка поділяється на такі основні види: теракота, майоліка, фаянс, порцеляна (фарфор) – найдосконаліший вид, з VII ст. виготовляється з високоякісних глин китайськими майстрами.

В Київській Русі відзначався багатством форм глечик та інший посуд, котрий був оздоблений геометричним орнаментом. У XV ст.зявляється розпис поливою, і до XVII – XVIII ст.українська кераміка набуває високого рівня розвитку. Основним центром був Київ, але з великою майстерністю виготовляли кераміку і в провінціях: Васильків, Дибинці, Біла Церква, Умань. Найвизначнішим осередком з XVIII ст. була Опішня (під Полтавою), де крім посуду виготовляли декоративний посуд скульптурного характеру, оздоблений квітковим орнаментом.

І в наші дні вироби з Опішні славляться на весь світ.

В Західній Україні один з найславетніших осередків гончарства – Косів. Чудовий посуд створюють і в Ужгороді.

По своєму призначенню художня кераміка утворює декілька родів: садово-паркова архітектурна кераміка, обладнання житла, посуд, культові та обрядові предмети, іграшки, прикраси.

^ Декоративний розпис має багато видів і дуже широко використовується.

  1. Розпис тканин: батик – розпис кольоровими фарбами з допомогою резервуючої суміші;

Вільний розпис – нагадує акварельний малюнок;

Фотофільмодрук орнаментування тканини за допомогою матриць;

  1. Розпис по дереву – виконується різними фарбами, з кінця XIX ст. готові вироби покривають лаком.

  2. Розпис кераміки глазурями (поливами).

  3. Писанкарство – розписування пасхальних яєць.

За технікою виконання існує кілька видів писанкарства:

крашанки – фарбування яйця в один колір;

дряпанки – (скрябанки, різьб`янки) – на поверхню крашанки наносять витончений візерунок гостроконечним різаком;

мальовки – техніка пензля олійними фарбами на світлому тілі шкарлупки яйця

крапанки – техніка накрапування на яйця крапок і плям з воску з почерговим занурюванням яйця в фарби.

Писанка - найбільш досконала техніка (восковий розпис трубочкою)

Писанка – це магічний предмет – знак весни й пробудження життя, релігійно-обрядовий символ.

  1. ^ Монументально-декоративний розпис, який безпосередньо пов`язаний з архітектурою і теж знайомий з далеких часів.Українську хату розписували і з середини й зовні традиційними малюнками.

Джерелом такого народного настінного розпису – «мальовки» можна вважати Придніпров’я кінця ХІХ - початку ХХ ст. Центром мальовки стає село Петринівка на Дніпропетровщині. В 1935 році в ньому відкрилася школа декоративного малювання.

В Петриківському розписі визначаютьсья такі видатні митці, як Тетяна Пата, Ярина Пилипенко, Надія Білокінь.

Отже, образотворче мистецтво відіграє величезну роль у житті людства. Мистецтво – як засіб самовираження людини, мистецтво – як галузь підприємства, мистецтво – як історія світу, мистецтво – як наше багатство і розвиток, тому слід бути обізнаним у цій галузі, щоб краще уявляти сучасний світ, сучасні характери людей.


Розділ 2 Художня спадщина України – творчість народної художниці Катерини Білокур.

^ 2.1 Знайомство з дитинством та юністю художниці


Земля родить квіти, щоб квіти народжували великих художників. Ця думка переслідує мене завжди, коли я милуюся строгими узорами Ганни Верес і насиченими – Ганни Василащук (які різні квіти Полісся й Прикарпаття, так різний і колорит цих майстринь), розкішними картинами Ганни Собачко й узагальненими, доведеними до символів образами сестер Гоменюк, пластичними витворами Марії Буряк і ювелірно витонченими графічними роботами Костя Лисокобилки. А надто тоді, коли зачудовуюся віртуозністю пензля Катерини Білолокур, її глибокопоетичними картинами і … листами.

Пабло Пікассо побачивши на Міжнародній виставці в Парижі картини Катерини Білокур, сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б говорити про неї цілий світ!». Громадянку села Богдаівка він порівняв з іншою великою художницею- самоучкою – Серафін Луїз із Санлі, Катрю Білокур Пікассо назвав геніальною.

Народилася вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівка колишнього Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Київської області) в бідній селянській родині у день ангела великомучениці Катерини.

Безрадісно пройшли її дитячі роки. Батько з матір`ю мали лише семеро сірих курей. Гордістю Білокурів було ще панське дзеркало в різьбленій рамі. Згодом батько Василь виміняв білу ягничку. І ось тепер Катря з Петрусем (сусідським хлопчиком, який згодом покохав Катрю і кохатиме її все життя) щодня пасли біля озера Сльози Чураївни свої дві овечки.

Одного дня подарував їй хтось букваря. І невдовзі по ньому здібна дівчинка навчилася читати.

Прийшов час іти до школи. Та не так сталося, як хотілося малій Катрусі. Не віддали дівчинку на навчання. Василь Білокур вирішив, що його Катря зірок з неба не здійматиме, а до прядки, кухля, хатнього начиння та не хитрого жіночого діла їй вистачить. Добре, що вміє рахувати до десяти, знає всі знаки абетки. Катрі було важко пережити цю трагедію. Але вона пережила, тяга до навчання не зупинялася. Катерина самотужки пізнає світ знань, а добрі люди, які зустрічаються їй на шляху, допомагають.

Вчитель Іван Григорович Калита давав читати Катерині книжки. І саме в його гостинній хаті вона познайомилась з альбомом репродукції Третьяковської галереї. Іван Григорович також прищепив їй любов до літератури. Давав вивчати твори Лесі Українки, Івана Франка, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка та багато інших. Саме тоді і полюбила Катерина Білокур Тараса Шевченка. Полюбила не тільки його вірші, а й його волю, працелюбність, силу та душу. Шевченко буде супроводжувати Катерину все життя. До нього жінка буде звертатися за порадами, за захистом, до нього вона і буде молитися і просити в нього кращої долі та мудрості. Він стане для неї талісманом, духовним наставником та порадником. Саме з Шевченка Катерина буде брати приклад у майбутньому.

Катря з дитинства гарно шила і вишивала. А одного разу їй захотілось щось намалювати. Сажею на домотканому полотні вона вперше намалювала «якихось видуманих» птиць. І стало їй радісно на душі. Затуркані батьки не розуміли нестримного потягу до малювання дочки. Хіба ж це робота? А односельці часто називали її ледащицею. Та й це не зупиняло Катерину. Але отой шматок тканини та вуглик з печі зробили свій відбиток у творчості художниці. Це був її перший крок у створенні її чудотворних картин.

На початку 20-х років Катерина Білокур прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Вирішивши, що там навчають художників, вона вирушає до Миргорода. Її багаж складався з двох малюнків: копія з якоїсь картинки і начерк дідівської хати з натури. Роботи виконані уже не на полотні, а на спеціально придбаному для цього випадку папері. Малюнки мали свідчити, що дівчина справді має талант, достній для вступу до технікуму.

Але розмова в Миргородському технікумі розпочалася і закінчилася, по суті одним питанням – чи є документ про закінчення семирічки? Такого документа в Катерини не було, і на її малюнки навіть не глянули.

«Ви чого?» - запитали в художньо-керамічному технікумі. «Та щоб я була художник» - «А яку ви маєте освіту?» - «Та ніякої» - «Так невже у вашому селі не знайшлося ніякого розумнішого, щоб з’ясував вам закон вступу до середніх шкіл?»

А ще ж у мене в руках малюнки. Може, хто запитає, ану, як ви малюєте. Та в канцелярії про те мене ніхто не запитав. От ще одна надія: перекину я ці свої малюнки через огорожу, а може, там між тими гуляючими і є учителі? Вони побачать мої малюнки і приймуть до школи. А із храму науки ніхто не вийшов і не позвав мене… «Плакала страшно, дико! Здіймала руки вгору і просила в когось ради і допомоги. І мені вчувалося, що хтось мені шепче: « А ти не плач, Катерино, нема в тебе вчителів. Їм ніколи. А ти дивись як у матінки- природи – так і малюй.» І сама собі я сказала, що хоч без школи, а буду учитися малювати, буду, буду і все.»


Особистість і час. Ідея сама по собі не нова. Хоч щоразу цікава, якщо втілена неординарно. І головне – якщо про Особистості. Катерина Білокур – Особистість. Вона – витвір свого часу, і вона – поза ним. Ні, вона не внутрішній десидент, просто вона настільки самобутня, що не схильна до впливу ззовні. Тому і творчість її не підвладна жодним «ізмам», не підвладна часу. Вона не може бути модною чи не модною. Вона позачасового, планетарного характеру, і разом із тим, яскраво національна. У ній небо, земля, трава саме України. Але дух, аура, що витікає з її робіт, зрозумілі і доступні всім – це дух добра, миру, любові, в них якесь нез’ясовне світло зцілення. Просто вона народжена для того, щоб нести це світло людям через свою творчість. Це дар. І це – місія.

Від біди її врятувала творчість – незважаючи ні на що, малювати Катерина не покинула, а ще й почала відвідувати драмгурток, організований подружжям Іваном та Ніною Калитою, богданівськими вчителями. Батьки Катерини погодилися на участь дочки у виставах, але за однієї умови – драмгурток не має заважати роботі по господарству. Вивчення ролей доводилося поєднувати з роботою на городі. Але крім цього, Катря, зайнята домашніми клопотами та грою в театрі, не залишила працю художника. Вона самотужки вивчає тонкощі живопису.

У 1928 році Катерина Білокур дізнається про набір студентів до Київського театрального технікуму і вирушає випробувати свої сили ще раз. Можливо, їй хотілося будь-що вирватися з дому і здобути професійну художню освіту. Адже в Києві, напевно, є і художники, і художні школи. Вступивши до театрального технікуму, можна буде продовжувати малювати, а там її роботи, напевно, помітять і допоможуть перевестися в яку-небудь художню школу. До поїздки в Київ вона готувалася ретельно – взяла метрику та довідку про стан здоров’я. Але і у цьому закладі розмова почалася питанням про закінчення семирічки…

В цей час вона вирушає у справжнє паломництво до Канева, на могилу Тараса Шевченка, адже в цей час вона особиво болісно переживала відсутність духовної підтримки.

«Так як живому Шевченку розказувала: «Ой, якби це ви, Тарасе Григоровичу, живі були, то, може б, ви і допомогли мені стати художником. А ті люди, серед яких я живу, не розуміють мене, і я між ними як чужа…» Бувало, піде батько в колгосп прохати виорати город, то й чує від голови колгоспу: запряжи он дочку-художницю та й ори». Вертався батько ні з чим. А я зі сльозами уночі копаю. Та ще треба було мені садити, полоти, коноплі мочити, терти, мняти… А потім, виготовивши пряжу, треба було її і ткати, і білити, і шити, бо полотно потрібне було для одягу сім'ї. Напряду, витчу, вибілю, а тоді натягну на підрамок – і малюю. Малювання виходить грубе. А я від цього сердилася, хватала мою невдалу роботу, рвала, топтала, а потім: збирала, склеювала, плакала над нею – і знову ж заходилася працювати… А тут ще й мати напались: «Твої товаришки заміж повиходили, дітей уже мають, а ти сидиш та чортів малюєш!» Мати знають, що цим вони мене найбільше образять».

Хіба це все недостатня плата за право бути Художником? І все ж, не багатства, не слави, навіть не кохання та розуміння просила вона у Бога, а сил і мудрості, щоб творити.

«Я помолилась Богу, поклонилась тій землі, що схоронила дорогу людину… Звела руки вгору і кажу: «Боже, дай мудрість моїй голові, щоб і я могла творити!.. Ой людочки добрі! Ой, простіть мені! Ой, я ж не ледача! Я всякий труд люблю, а малювання – над усе на світі! Я поклоняюсь йому і поклонятимусь!»

І Бог дав їй дар, що дістається небагатьом, та сили зберегти його. А це вдається не кожному. Їй вдалося. Їй вдалося не загинути під тягарем буденного життя, не вступити у нездоланний конфлікт зі світом та власною особистістю. Звичайна людина і геніальний художник поєдналися в ній. А у житті це рідкість. І незважаючи на всі складності та жахи часу, в якому їй довелося жити, до воєн і революцій, до рукотворних і нерукотворних потрясінь, роботи художниці цілісні й органічні, наповнені енергетикою світла і добра. Це також вдається одиницям: не зробитися жорстоким, не озлобитися, не проклясти світ.

^ 2.2 Перші кроки у створенні картин

«Куди я не йду, що не роблю, а те, що я надумала малювати, слідом за мною. Та й спати я ляжу, а воно мені вчувається, а воно мені ввижається, та нібито щось до мене промовляє, щоб я його не кидала, щоб я його не цуралась, щоб я його малювала, та чи на папір, чи на полотно виливала».

Катря Білокур починає опановувати ремесло художника самотужки. Пензлі робить сама – з декількох котячих волосин, консервної банки та гілочки з вишні. Вони були настільки тоненькі, що давали змогу передавати найменші деталі. Найбільше художниця любила малювати квіти. Вони були для неї усим: втіхою, розрадою, великою радістю. Не уявляла художниця свого життя без квітів, тому на більшості із своїх полотен відображала саме їх. Тому для досягнення максимального результату на полотні, робила тонесенькі пензлики, що давало змогу передавати найменші жилки квітів, їх деталі та відтінки. Перші картини художниці були намальовані вуглинами з печі, рослинними фарбами, які вона виготовляла з буряка, моркви, бузини, цибулі, кори дуба.

Ми не знаємо, чи були в неї наставники, але, певно, хтось таки навчив її грунтувати полотно. Спочатку вона намагалася писати на негрунтованому полотні, але картини швидко темніли і жухли. День за днем, рік за роком тривала самовіддана праця за розкриття таємниць живопису, за осягнення художніх істин. За науку і за вчителя їй стає сама природа. Художниця студіює її, спостерігає зміни, що відбуваються у різні пори року, досліджує сезон росту кожної квіточки, кожної пелюсточки від бутона до квітіння, старанно аналізує різницю в кольорах кожної рослини, зміни в залежності від пори дня, сонячного освітлення.

Художниця збагачується враженнями від баченого. Самотужки і послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки живопису, композиції, малюнка. Так поступово формується талант селянської жінки, все більше й збуджується й росте творча наснага. В картинах Катерини Білокур квіти різних пір року, і кожна щось означає. У ході своєї роботи Катерина вивчає квіти свого регіону, їхню мову та настрої. Ось, наприклад, айстра означає сум, волошка – простоту, гвоздика – мужність, конвалія – приховане кохання, лілія біла – чистоту, лілія саранка – хоробрість, мальва – красу, нарцис – гордість, первоцвіт – кохання, що минає, півонія – довголіття, пролісок – ніжність, ромашка – кохання і мир, троянда – здоров’я, фіалка – сором’язливість.

Першими роботами художниці були не тільки квіти, але й портрети односельчан, та пейзажі рідної Богданівки. Роботи 20 – 30- х років ще мають учнівський характер. Вони виконані на шматочках полотна вугіллям і рослинними фарбами. Також свої перші роботи Катерина малювала на фанері.

На жаль, ранніх творів, виконаних вугіллям, не збереглося, тому годі говорити щось певне про перші кроки художниці. З робіт олійними фарбами маємо всього дві – портрет Олі Білокур (1928) і портрет колгоспниці Тетяни Бахмач (1932). Власне, вони – скоріше етюди до портретів, бо і в малюнку і в кольорі далеко не досконалі. Проте навіть ці етюди, особливо портрет Олі, тяжко хворої дівчини, говорять про великі потенціальні можливості майбутньої художниці. В цих етюдних роботах вона зуміла знайти головне, що мє бути в портреті – характер людини, настрій. І все ж, якими б недосконалими були перші картини майстрині, це були кроки до досконалості, до вищої майстерності.

^ 2.3 Вплив природи, фолькльору, народних пісень на творчість художниці

Спекотний червень, київське небо тане над полями, маревіє далеч. І з-посеред марева, з-посеред розлитої повені хлібів виринає хутірець, ба навіть не хутірець – чимале село, окутане садками. В дивовижній гармонійності з цією розкішною природою, з блакиттю неба, воно здається пливе кудись, повите все туманом сонця, пилком колосистих хлібів, що саме розкрасувались…

  • Оце ж вона і є Богданівка.

  • Яка Богданівка?

  • Рідне село тієї чарівниці… Катерини Білокур! Ось тут, серед цих просторів, серед цієї мальовничої природи, минало її життя. На цих полях вона працювала, десь тут із дитячих літ вона «пряла, ткала, білила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила», як сама згодом написала в автобіографії.

Богданівка відкрила їй очі на все оте «цвітюще та зеленюще», на фантазію квітів, що в’ються десь по тину біля хати чи на польовім межівнику, Богданівка дарувала дівчині свої радощі і смутки, поезію барвистих свят і нещадну суворість селянських буднів, і рідна ж Богданівка, - може, повівом селянських вітрів чи журавлиним криком із піднебесся – пробудила в юній душі сільської дівчини неспокій митця, жагу творчості, нестримної сили потяг до «того святого малярства»…

До кінця її днів малярство, мистецтво так і залишиться для неї з цим епітетом: святе. Проста українська жінка усвідомила його як високе покликання для себе. Тільки «йшла до цієї святої мети навмання» - з гіркотою скаже вона колись.

Можна б нагадати при цьому, що була колись на Вкраїні напівлегендарна поетеса Маруся Чурай, яку сучасники мали за чаклунку, а ми б назвали її посестрою Катерини Білокур у віках, бо їх єднає глибока внутрішня поетичність, бо в екстазах творчості людської завжди є щось ніби чаклунське, гіпнотичне, - хіба ж не віють на нас якимись чарами виквіти вічних фантазій Катерини Білокур, оті її сині таємничі смерки, що ними повиту химерну рослинну в’язь? Справді, якоюсь мовби притягальною силою наділені вони, і то є сила закладеної в них духовності, внутрішнього переконання й пристрасті митця.

Стоїть перед священним полотном, як до Бога молиться, так і молиться над своїм витвором. Прихиляється, ніжно торкається пензликом до розквітлої квітки, бережно виводить дивовижні і казкові фігури квітів. Якісь вони у неї незвичайні, космічні, яскравіші за сонце. «Люблю життя» - сказала важко і сіла відпочити. Її хворі ноги – то пам’ять про спробу втопитися пізньої осені 1934 року в крижаній воді Чугмака. Ще хвилинку відпочину – і знову до роботи. Широкий розмах уяви, і талант виходить за рамки її полотна, тому потрібно дошивати, щоб картина була завершеною, щоб не снилася, що не дописана. Старалася швидше домалювати одну картину, тому що в голові снувала інша, ще красивіша, ще яскравіша і величніша за попередню.

Дочка України, народний художник Катерина Білокур, привернула загальну увагу до своїх полотен, вразивши найвибагливіших знавців та шанувальників яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів. Вона мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного. Втім, її самобутність – не випадкова. Україна здавна славилася народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, інкрустований топірець гуцула і різьблена спинка саней, бабусина розмальована скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайна віконна лиштва – будь- яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала мистецьким витвором. І водночас з’являється народний живопис, народжувалася пісня, бриніла бандура, ця українська арфа… Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо прикрашувала життя, заполонена одвічним, таким нестримним бажанням творити.

Селянка, побіливши хату, оздоблювала її настінним живописом, своїми простими фресками, різними мальовками, півниками та квітками, які тішитимуть зір, аж доки настане час знову білити в хаті. Тоді господиня, розвівши фарбу, намалює нових півників, постане новий орнамент, ще кращий та яскравіший за попередній.

Спостерігавши за односельчанами, які уміли так гарно працювати, а потім відпочивати, юна Катерина черпала з щедрого українського народу найголовніше: любов до рідної землі, до народної пісні та священної праці. У вільному леті уяви художниця бачила свій світ, її малюнки реальні і водночас вони вихоплені з якихось видів фантазії, з казки, наче вони з тих квітів, що їх дівчата мріють знайти в ніч на Івана Купала…


^ 2.4 Перші виставки художниці та її визнання у світі мистецтва

У 33- річному віці Катерина Василівна з властивою їй рішучістю заявляє батькам, що з цього часу вона буде малювати не лише в святкові дні, але щодня, кожної вільної від роботи години. Марно намагалися відвернути батьки доньку від «безглуздого» на їх розсуд, заняттям. Мистецтво стало її мрією, її життям. І вже ні благання, ні перешкоди – ніщо не могло збити її з обранго шляху. Удень працювала в полі, а ввечері поралася коло господарства, керувала драматичними гуртками свого села, сама виступала на сцені. У цьому вирі життя Катерина знаходила час для оволодіннями секретами мистецтва.

Нарешті, 1939 року тридцятидев’ятирічній Катрі Білокур, яку в селі називали дивачкою та одержимою, нарешті пощастило. Художниця відвідала двоюрідну сестру Любов Тонконіг, що жила через річку, і там почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні Оксани Петрусенко. Чи то пісня, чи то її голос, а, можливо, і те й інше, так вразили Катерину, що вона всю ніч просиділа над листом і вранці відправила його за досить незвичною адресою: «Київ. Академічний театр. Оксані Петрусенко». Проте лист не загубився і потрапив до адресата. Малюнок калини, вкладений у конверт разом із листом, вразив Оксану Петрусенко. Вона радиться з друзями – Касіяном, Тичиною, йде у Центр народної творчості, викладає суть справи. У Полтаву надходить розпорядження – з’їздити у Богданівку, знайти Катерину Білокур, поцікавитися її роботами.

І от у Богданівку приїжджає Володимир Хитько, що очолював тоді художньо- методичну раду обласного Будинку народної творчості. Він приголомшений, кілька робіт забирає із собою в Полтаву, показує художнику Матвієві Донцову. Рішення однозначне – негайно влаштуати виставку. І в 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка із 11 картин художниці- самоучки Катерини Василівни Білокур. Дивовижні полотна на виставці викликають подив і величезне захоплення громадькості, а з боку фахівців – високу оцінку і визнання. Ось як художниця писала в одній із своїх автобіографічних робіт:

« В 1940 році Полтавський обласний будинок народної творчоті дізнав за мою роботу. Приїхали, взяли мої роботи, влаштували виставку моїх картин, а потім позвали і мене в Полтаву. О, як в Полтаві зустріли роботу мою і мене – дуже привітно. Посилаю їм усім велику подяку і тій мудрій голові, що видумала будинки народної творчості, та й поставила їх на захист, на службу культурі та мистецтву. Тоді преміювали мене поїздкою в Москву на екскурсію в деякі художні установи… Дали мені велику надію в будуще. О, з якою енергією я працювала кінець1940 року, початок 1941 року, бо вже мене рідні мої не лаяли, бо в Полтаві сказали, що я художник. Чуєте? Вчені люди назвали мене художником!»

Цього ж 1940 року картини Катерини Білокур побували на республіканській виставці у Києві, де художницю нагороджують поїздкою до Москви. Там вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна.

Того ж року здійсьнюється мрія Катерини Білокр – «побачити справжні картини справжніх художників». Знайомство зі спадщиною великих російських і українських художників, особистий контакт з видатними митцями сучасності благотворно позначилися на світогляді і творчості Катерини Василівни. Натхненна побаченим, вона почала працювати з ще більшим завзяттям. Вона створює цілу галерею першокласних полотен, сповнених глибокої патріотичної любові до рідної землі, до її трудівників. З величезним піднесенням змальовує художниця щедрі плоди колгоспних ланів, дива природи.. І в кожній її композиції переважають квіти, якими так часто милуємось у полі, в саду, на луках. Але такого сусідства розмаїття квітів, яке ми бачимо на картинах, у природі немає. У вінки та букети їх об'єднала багата уява художниці.

1941 року в Полтавському краєзнавчому музеї влаштовується персональна виставка творів Катерини Білокур, що мала величезний успіх. Та сталося непоправне: всі твори експоновані на виставці під час війни згоріли разом з музеєм. Це – велика втрата для нашого мистецтва. Тому довоєнний період творчості лосліджується лише за тією незначною кількістю творів, що не були подані на індивідуальну виставку і чудом збереглися в авторки.

^ Уже будучи визнаною зхудожницею, вона писала:

«…може ви не задоволені моєю працею, що я малюю лише квіти? Та як же їх не малювати, як вони такі красиві! Я й сама як почну малювати яку картину з квітів, то й думаю: оце як оцю закінчу, то буду малювати що- небудь із життя людського. Аж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин, та одна від другої красивіші, та все ж і квіти. Оце вм таке. А як прийде весна, та як зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой, Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж позхиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти».

«Малювала з натури Катерина Білокур» - такий авторський напис стоїть на більшості полотен Катерини Василівни. Справді, природа, «натура» були її головними вчителями, а квіти – найулюбленішими мотивами. « Квіти, як і люди, - живі, мають душу!» - казала художниця і тому ніколи не зривала їх, а змальовувала, сидячи біля стеблини чи куща, бо вважала, що «зірвана квітка – вже не квітка».

«Офіційна» повоєнна біографія богданівської художниці виглядає цілком благополучно. У 1949 році вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 році – нагороджена орденом «Знак пошани», одержала звання «Заслужений діяч мистецтв України», а пізніше, 1956 року – «Народний художник України». ЇЇ творчість вивчають, твори експонують у різних містах, про неї пишуть. Три картини Білокур – «Цар- колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі в 1954 році.

Художниця завжди домагалася, щоб її твори були близькі і зрозумілі народові, щоб їхній зміст був чітко визначений і не потребував пояснення. Хвилює в картинах Катерини Білокур і те, що в них яскраво виражені глибоконаціональні риси. Її мистецтво зігріте великою любов'ю, пройняте правдивістю і щирістю, воно йде від серця, від народної мудрості, від глибокого знання життя. Її «творіння» заслуговують на всенародну любов, на вічну пам'ять у серцях та душах людей. За свою працю художниця була справедливо винагороджена славою і визнанням з боку суспільства її великої країни.

^ 2.5 Найпопулярніші картини художниці, історія їх написання

Довоєнна творчість художниці була знищена, тому ми не можемо характеризувати її перші роботи однозначно, але відомо, що вони були частиною величезного доробку майстрині і мали великий успіх на виставкових майданчиках. З початкових робіт ми маємо тільки картини: «Квіти за тином»(1935), «Квіти в тумані»(1940), «Портрет племінниць»(1939), «Жоржини»(1940) та «Польові квіти»(1941).

Роки тимчасової окупації фашистськими загарбниками території Радянської України були найтяжчими в житті Катерини Білокур. Вона творчо майже не працювала. За весь цей час виконала тільки кілька робіт – «Квіти»(1942), «Квіти увечері»(1942) та «Лілії»(1942-1943).

Уже в перші післявоєнні роки з'являються такі видатні твори, як «Буйна»(1945), «Декоративні квіти»(1945), «Півонії»(1946), «Привіт урожаю»(1946), «30 років Жовтню»(1947) та інші. Найвидатніша картина тих років і найкраща в доробку – «Цар- колос». Композиція її гранично проста лаконічна. У зміщеному праворуч центрі картини, на глибокому брунатому тлі похилилися стиглі золотаві колоски жита й пшениці. Поряд – сонях з червоною маківкою, ліворуч, знизу вгору земні плоди обвиває вінок з троянд, калини, півників, гвоздик та інших квітів. Колоски жита й пшениці – це наш добробут, а квіти – краса, радість і щастя людське.

Тема хліборобства не полишала художницю. Вона жила нею. Два роки наполеглевої праці принесли справжній величний твір – «Колгоспне поле»(1948-1949), прекрасний за ідейним задумом і художньою мовою. Світання. Ранкова прозорість і прохолода перед сходом сонця. Небо поступово насичується ранковим світлом. Перше, що впадає в очі, - це біла хустина на тину, ще звечора забута тою, яка зустрічала ранкову зорю. Із-за тину пнуться вгору розмаїті квіти, їх безліч, мов би художниця зібрала їх із усієї рідної Полтавщини. Вони тендітні, чисті, сповнені життя, умиті вранішньою росою. І крізь цей казковий букет, немов через вікно, видно, як безкрая долина поля, зливається з блакиттю ранкового неба, в якому клубочуться білі, легкі хмаринки. Сріблястими хвильками виблискує річка, а по той бік берега в ранковому серпанку окреслюється силует трактора.

У багатій епістолярній спадині художниці, дуже оригінальній і цікавій, є лист, в якому народна майстриня пояснює і зображене на картині «Колгоспне поле», і виявляє свої соціальні погляди на природу і мистецтво: «Мені здається, що картина «Колгоспне поле» намальована з натури і все, ну, скажем, вулиця села, двори, обгороджені тинами, а за тинами квітів, квітів і вулицею їде трактор. От уже чого ж вам: і тин, і трактор, і квіти, а трактор їде і їде, уже виїхав аж за край села. А край села живуть Сашка Сашчиха, Яков Гнатович, дід Савка, дядько Демид, що над озерами живе. І які в цих колгоспників чудові дворики з зеленими садочками, огороджені тинами, і скільки там біля тих тинів насаджено красивих квітів! І часто так буває, що трактор, як доїде на край села, то й остановиться біля одних із цих дворів – то тракторист води нап'ється, то в тракторі що- небудь підстроїть. Рушив трактор, та й поїхав у поле орати. І як сісти на низенькому ослінчику або просто на землі під тими тинами, то виходить ніби - то у вінку те широке колгоспне поле… От вам між квітами і трактор. Те ж саме із виноградом.

Я ніколи не була на виноградниках, але мені здається, що коли стояти в старому винограднику і дивитись, як трактором обробляють для посадки нового винограду, то що ж між грони старого видно? Трактор. – От вам і грони винограду і трактор. І що ж після всих цих доказів сказати? А те, що раз трактор обробляє поле під жито, пшеницю, квіти і виноград, так він же має право бути серед цього всього намальований.

^ Колгоспне широке поле, дающе нам усім багаті свої дари, я обвила багатим вінком із квітів та винограду. Я намалювала те, що є у житті».

П’ятдесяті роки для художниці були найпліднішими. Цьому, звичайно, сприяли і прекрасні умови, створені для майстрині. В цей період, з-під пензля Катерини Білокур виходять найвизначніші картини: «Яблука та помідори»(1950), «Снідання»(1950), «Кавун, морква, квіти»(1951), «В Шрамківському районі на черкаській землі»(1955-1956), «Квіти, виноград»(1953-1956), «Богданівські яблука»(1958). У цих і подальших роботах художниці відчутний нахил на просторове рішення, що спостерігався в деяких попередніх роботах.

Натюрморти Катерини Василівни Білокур захоплюють філософічним осмисленням життя. Зображені на них квіти, овочі, предмети побуту, завдячуючи буйній фантазії, обраній мистецькій мові художниці, обертаються на величальні пісні природи, людині і її діянням на символ краси. Приклад тому полотно «В Шрамківському районі на черкаській землі», яке вперше успішно експонувалося на ювілейній виставці народного мистецтва, присвяченій 40-м роковинам Великого Жовтня. У верхній частині композиції зображений цукровий буряк, золотаве зерно пшениці, врожаїста кукурудза, грудочки цукру – все те, чим багата Черкащина. Ці щедроти землі української оздоблює букет розішних барвистих квітів, що є тут немов прегарним музичним супроводом.

Особисто я не можу начудуватися однією з ранніх її робіт, такою сильною і такою імпресивною, мистецьки витонченою картиною «Сон».

Синій настрій, як синя ніч, коли світяться зорі, а місяць затримався десь там угорі, на кронах дерев, і тільки мавиться його світло над колискою в лісі. Легкими- легкими пластичними напівтональними мазками вимальовується з ночі дитя у льолі (мабути білій, мабуть, - бо все в синіх напівтонах), покривало, легеньке- легеньке, аж прозоре, звисає з колисочки (конопляні вервечки і мотузка – гойдати, ось- ось хтось заколисав його), дитя розпацалося – ручки, ніжки видно. Свіжо і гарно спати. І – вільно! А гарно спиться, то й сон гарний сниться. Кажуть, що дитя не бачить снів, нехай кажуть. Воно бачить такі, як ніхто: бо дивиться очима великої художниці. Кажуть, ніби це художниця змалювала свого небожа і ніби він дуже схожий.

Частенько, переглядаючи роботи Катерини Білокур я мимоволі починаю аналізувати, як проходив сам процес написання картини. Зачудувавшись картиною «Городні квіти»(1952) я уявила:

«Бджола виповзла з вулика, посиділа на її вологій приступці, вмилася холодною росою, що скотилася з дашка. Її поманив до себе запах дикого маку з того боку, звідки сходить сонце. Бджола поворушилав крильцями, просушила їх, на мить розслабилася, торкнулася черевцем прохолодного вулика і рвучко відштовхнулася від нього.

Через відчинені кімнатні двері Катерина відчула – пахне цвітом дикого маку. Вона згадала, що дикий мак квітує на пригірку Гетьманського урочища. Катерина тихенько винесла з кімнати дерев'яну триногу, вдихнула свіже ранкове повітря і подалася вперед.

Квола бджола втрапила в задушливий шлейф нафтового диму, що валував із гайка (трактористи палили квача вмоченого в солярку), задихнулася і впала на сухий буряковий лист. Тут, на землі, дихати стало вільніше. Бджола знала, що перечекати, перетерпіти, не думати про поразку, коли тобі й отут, під чорним крилом смердючого диму, пахне диким маком. Треба перечекати й летіти далі.

Босими, потрісканими ногами Катерина йшла землею, яку орала й засівала, обшаровувала важкою щербатою сапою, яку любила й проклинала, й знову любила, бо іншого виходу в неї не було.

На маленькому дзиглику вона сіла біля маленької стеблинки дикого маку. Катерина ще не знала для чого їй знадобиться цей предикий мак, у якій картині він зацвіте, але передчувала, що знадобиться він неодмінно, і його треба намалювати, іакше він приходитиме в її сни, пахнутиме їй зранку до вечора.

Зараз мак говорить їй своїм запахом: бачиш – я цвіту, і тому мені добре, і тому я щасливий, що знову літо, що немає лихих вітрів та граду, що гріє сонце, синіє небо, літають птахи, і мені досить цього для щастя. Дивися на мене скільки хочеш, бо сьогодні при заході сонця я опаду…

Коли Катерина змалювала червоні пелюстки маку, над її головою кволо загула бджола. Жінка ледь помітно водила пензликом ( їх вона майструє сама), затаювала подих при кожному порухові зап'ястя, а потім по ковзкій гілочці переповзала на полотно.

Тепер Катерина її побачила, і рука її завмерла, щшоб випадково не струсити бджолу на землю. Вона звелася на засиджені ноги, перенесла бджолу на мак, постежила як та порушиться, махає крильцями і соває хоботком по денцю макової чвшечки.

Катерина знову присіла на стільчик, розмішала цяточку фарби на уламку скла, а коли звела погляд на полотно, - бджола вже сиділа на змальованій квітці і запопадливо рилася в пелюстках. Жінка знову перенесла бджолу, а тоді рішуче зняла рамку з дерев'яної триноги.» - Ось такий епізод з життя художниці виплив у моїй уяві.

Твори, виконані аквареллю і олівцем, - «Вересень в селі Богданівці», «За селом», «Гай», «Осінь в селі Богданівці на загреблі»(1955), «Напровесні»(1958), «Осінь»(1960) – розкривають багатогранність таланту народної майстрині. В них художниця напрочуд тонко вловлює настрійпається пожовкле листя, ніде жодної квііточки, сумний настрій, все завмирає – так емоційно передає вона куточок рідного села. І зовсім протилежне спостерігаємо в краєвиді «Напровесні». Оптимістичний настрій панує в ньому. Яскраве весняне сонце пробудило природу, погойдуються верби, потекли струмочки – все навкруги оживає, нуртує.

У передостанні роки життя Катерина Білокур створює ряд значних живописних полотен - ( « Жоржини», 1957; «Півонії», 1958; «Натюрморт з глечиком і колосками», 1959; «Букет квітів» 1960 тощо). А тяжка невиліковна хвороба все більше й більше давала про себе знати, забирала останні сили й енергію художниці. Певно, відчуття наближення неминучого кінця навіяло мінорний настрій у картині «Осінь» (1960). Катерина Василівна немовби прощається з природою, усім прекрасним, чим наповнена була її душа.

Спокій дерев, мовчазна тиша, пригніченість, сірий, безрадісний день. Так, це була остання осінь в житті славетної художниці, це був останній її твір і останній подих в її самовідданій, сподвижницькій творчій діялюності. 9 червня 1961 року талановитої художниці нестало. Вона померла на 61-му році життя. В розквіті творчих сил, нескінченних планів і задумів.

До своїх картин Катерина Василівна ставилася з великою відповідальністю і вимогливістю. Перд тим як приступити до виконання роботи, вона довго виношувала задум,вивчала навколишню природу, найтонші нюанси навколишнього світу. Як правило, Білокур ніколи не робила попередніх ні ескізів, ні етюдів з натури до картин. Задум твору вона опрацьовувала в уяві так детально й досконало, що після цього їй легко вдавалося реалізувати його безпосередньо на полотні.

Художниця розпочинала роботу над полотном не з загального композиційного рішення, з наступними переходами до деталей, як це роблять усі живописці, а навпаки, з окремих компонентів і через них уже проходила до загального завершення твору. Незважаючи на такий складний метод творчого процесу, творам Катерини Білокур притаманні чітка композиційна злагодженість, поетична гармонія кольорів, вміле розташування головного і другорядного.


Розділ 3. Значення творчості Катерини Білокур у житті молоді

^ 3.1 Вивчення творчості Катерини Білокур у школі

Мета моєї роботи з учнями полягала у тому, щоб ознайомити дітей (зокрема учнів 6-7 класів) із творчістю народної художниці Катерини Білокур, розвити творчу уяву, фантазію школярів, їхні естетичні смаки, виховати любов до всього живого та рідного.

У центрі дошки – портрет художниці Катерини Білокур. Під ним – епіграф:

«А я ж так, лягаючи і встаючи, тільки мрію, щоб стати художником»

(К а т е р и н а Б і л о к у р)

Х і д у р о к у

^ 1. Підготовча робота.

Вступне слово.

  • Діти, закрийте на хвилинку очі. Уявіть себе серед квітучого лугу, біля ніжно- білих ромашок, принишклих дзвіночків, голубооких незабудок, серед колосся стиглог жита. Вдихніть їхній ніжний запашний аромат.

  • Які почуття у вас виникли? (Діти розповідають те, що вони відчули).

  • А ви знаєте, що деякі люди, потрапивши в полон квітів, відчувають на очах сльози? До числа таких людей належала і Катерина Василівна Білокур (показую портрет) – видатна українська художниця.

Сьогодні ви бачите лиш маленьку часточку робіт художниці (знайомлю учнів із репродукціями картин)

-Атепер, дітки, розкажіть про свої враження від побачених малюнків. Які почуття у вас викликали дані роботи і що в них вам найбільше сподобалося?

( Р о з п о в і д і д і т е й)

^ 2.

Зачитую дітям вірші, в яких згадуються квіти:

Останні троянди, А в стерні – волошки,

Білі троянди, Сині, синьозорі,

Вересневі троянди. І такі дрібненькі -

Вони одяглися в ризи невинності, Слізки росяні.

В шати дівочої чистоти, Назривав їх трошки.

^ Вони крізь осінній туман Це волошки? – зорі!

Ледве пригадують літо. Ниточки тоненькі -

М. Р и л ь с ь к и й Мрії весняні.

( В. Ч у м а к)


^ 3.

Після цього діти вибирають на картинах квіти,згадані у віршах і розповідають про квіти, які цвітуть у різні пори року.

4.

Робота над загадками.

Хто з вас, діти, на с не знає?

Ми у лісі проживаєм.

Дзвоном сонце зустрічаєм

Маєм гарні сині очка,

Називаємось….?

( Дзвіночки)


Я гордо голову тримаю

І перед вітром не схиляю,

Я жовтий, білий, полум’яний.

В саду я квітну навесні.

Скажи, яке ім’я мені?

(Тюльпан)

Біленька корзинка

А дно золотисте

В корзинці – росинка

Та сонечко чисте.

(Ромашка)


Під одним ковпаком 700 козаків.

(Мак)


^ Ту дівчину синьооку

Завжди встрінеш край потоку.

В неї ніжки вмиті в росах,

В неї небо сяє в косах.

(Незабудка)


5.

Самостійна робота над малюнками в групах

Сьогодні ми спробуємо намалювати віночок із квітів, схожий на вінок Катерини Білокур. Дітки, розділяйтеся на групи по четверо, і вибирайте для своєї групи квіти, які ви будете малювати. Попереджую вас, малюнки виконуйте без попереднього малювання олівцем.

(Робота дітей)


6.

Показ виконаних робіт, їх аналіз


7.

Підсумок уроку

  • Що найбільше вразило у творчості художника?

  • Що їй допомогло стати справжнім художником?

  • Якою постала перед вами художниця?

8.

Оцінка дітей

Висновки:

На уроці, присвяченому Катерині Білокур діти активно працювали, задавали запитання, щодо техніки виконання деяких робіт, уважно роздивлялися репродукції картин, та були зацікавленими у творчості майстрині. Багато дітей активно запитували, чи не могли б і вони стати такими, як Катерина Білокур, навчитися так само чудово малювати, і що для цього потрібно. Отже, на уроці присвяченому одній з майстринь українського пензля, діти мали змогу розвивати не тільки художні навики, але й зв’язну мову, збагачувати словниковий запас (назви квітів, образне визначення кольорів тощо).


Висновки

І що б я не робила – перед очима у мене постають дивовижні рукотворні полотна, ті квіти, що ніби виростають в одну мить із- під землі надихають мене і дають натхнення творити щось своє, незвичайне. Я захоплююся дивовижною жінкою, котра крізь усі свої негаразди змогла пронести талант своєї рідної любові до всього живого, котра змогла передати побачене і почуте в свій час,до наступніх поколінь. Я дуже вдячна за те, що українська земля зродила таку геніальну людину, котра старалася для людей, для нащадків творити диво- картини.

Жінка, з простої української селянської родини. Жінка, котра не змогла, але дуже хотіла здобути освіту. Жінка прекрасної душі, але не мавша в своєму житті справжнього кохання. Жінка- талант. Жінка- богиня, котра зрозуміла і зуміла розгледіти своє покликання. Жінка, котра повністю поринула у дивовижний світ квітів – це нею я захоплююся, це її я наслідую, це вона стала моїм ідеалом у житті. Жінка, із чудовим прадавнім ім’ям – Катерина стала моїм наставником і кумиром. І я вдячна Господу Богу за те, що він послав з неба свого дивовижного ангела, котрий став національним символом, котрий увійшов у моє серце, душу і думки.

На полотна Катерини Білокур неможливо дивитися без хвилювання. Вони містять у собі щось близьке, рідне кожному з нас і одночасно в них криється щось незбагненне, романтичне, що завжди викликає подив.

Катерина Василівна з палкою пристрастю любила повноводний Дніпро, Київ, його квітучі парки, зелені широкі вулиці міста. Перебування в столиці було для неї святом. Вона завжди прагнула до знайомства з художниками, письменниками, дорожила цими знайомствами. Особливо дружні стосунки вона мала з письменниками Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, художниками Василем Касіяном, Антоном Середою, Степаном Таранущенко, Матвієм Донцовим, Степаном Кириченком.

Її життєпис – то як роман, сповнений драматизму, де було і нерозділене кохання і чиєсь нерозуміння, де були й конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була та ж таки одержимість, нездоланна відданість мистецькому покликанню.

З літами прийшло визнаня, життя принесло художниці пошану людську: вся Україна в подиві задивилась на цей самобутній талант, що міг так барвисто розквітнути якраз в атмосфері народного заохочення, на тих просторах, що їх відкрила перед трудовою людиною революція. Знаючи ціну людської праці, Катерна Білокур радується овочам і плодам землі, з ніжністю оспівує хліб, передає поезію родючості. Свіжість вранішньої росинки, найтонші переливи неба і просте лагідне людське обличчя – все в ній відкривало настрій творчого піднесення.

Твори Катерини Білокур назавжди ввійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що Україна вносить до скарбниці мистецтва світового.