microbik.ru
  1 ... 90 91 92 93 94

ПОЛОЖЕННЯ ПРОТОКОЛУ № 7 ДО ЄКПЛ, ЩО ГАРАНТУЮТЬ ПРАВА ЛЮДИНИ У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ СФЕРІ

Перш ніж перейти до міжнародно-правової характеристики Протоколу № 7 до ЄКПЛ, слід зауважити, що зміст та особливості тлумачення цього документа досить глибоко досліджені в українських та іноземних джерелах літератури, що були переведені на українську мову та є доступними на українському книжковому ринку Тому ми спробуємо більшу увагу преділити міжнародно-правовій характеристиці даного документа ніж особливостям його тлумачення.

Протокол № 7 до ЄКПЛ був прийнятий у Стразбурзі 22 листопада 1984 р. та вступив в законну силу 1 листопада 1988 р., умовою набрання чинності було визначено сім ратифікацій.

За даними офіційного сайту Ради Європи, станом на 1 вересня 2009 р., Протокол № 7 підписали та ратифікували 41 держава, а ще 5 держав підписали, але не ратифікували. Це – Бельгія. Нідерланди, Іспанія, Німеччина та Україна, яка підписала даний договір 14 березня 1985 р., але й досі не ратифікувала. Тому на теріторії України положення даного протоколу не є чинними.

Основною причиною розробки доповнень до Європейської конвенції з прав людини в рамках Протоколу № 7 було прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. двох Міжнародних пактів з прав людини.

У жовтні 1967 р., Комітет Міністрів Ради Європи, обізнаний, що в результаті співіснування Європейської конвенції з прав людини та Пактів 1996 р. Організації об’єднаних націй можуть виникнути проблеми, інструктував Комітет експертів з прав людини дослідити ці проблеми. У 1969р. Комітет експертів представив повідомлення Комітету Міністрів з приводу відмінностей між правами, гарантованими ЄКПЛ і Міжнародним Пактом про цивільні та політичні права. 23 жовтня 1972 р., Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Рекомендацію 683 (1972), за основу якої були взяті висновки Парламентської конференції з прав людини, яка проходила у Відні з 18 до 20 жовтня 1971 р. У цій рекомендації ПАРЄ зауважує, що метою Ради Європи є «не тільки підтримка, але і подальша реалізація прав людини і основоположних свобод». Після відзначення «роботи, вже зробленої для забезпечення прав людини, завдяки щоденної діїя Європейської конвенції з прав людини і її Протоколів», і виділяючи, що «зростання Європи можливе тільки якщо це грунтується на певному ставленні та забезпеченні все більш широких гарантій ії прав та основоположних свобод», ПАРЄ зробила пропозиції щодо коротко- і середньострокової програми Ради Європи у сфері захисту прав людини. ПАРЄ рекомендувала, зокрема, вивчення питання розширення прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини. Нарешті, в Рекомендації ПАРЄ 791 (1976) щодо захисту прав людини в Європі, вона рекомендувала Комітетові Міністрів, включити якомога більше положень з Міжнародного пакту про цивільні та політичні права до ЄКПЛ В рамках підготовки нового додаткового протоколу до ЄКПЛ, комітет експертів мав на увазі зокрема необхідність включати до ЕКПЛ тільки такі права, які б могли бути визначені в достатньо специфічних термінах, які гарантовані в рамках системи контролю, передбачених ЄКПЛ.

Було зрозуміло, що участь держав-членів у даноому Протоколі жодним чином не повинне впливати на інтерпретацію зобов’язань між ними, або між ними і іншими державами, які виникають в рамках будь-яких інших міжнародних інструментів.

Протокол № 7 до ЄКПЛ містить 3 статті, що закріплюють права людини, які відносяться до кримінально-правової сфери: права на оскарження у кримінальних справах (ст. 2), відшкодування в разі судової помилки (ст. 3), і право не бути притягнутим до відповідальності або покараним двічі (ст. 4)

Таким чином, Протоколом № 7 передбачені додаткові права, що не були гарантовані ЄКПЛ до моменту його прийняття.

Пункт 2 ст 2 Протоколу № 7 накладає наступні обмеження на область його застосування. Він передбачає коли виключення права на перегляд справи у вищій інстанції не може застосовуватися: а) до незначних правопорушень, що визнаються такими національним законодавством; б) коли зацікавлена особа була засуджена в першій інстанції найвищим судом країни; в) коли було ухвалене рішення про його винуватість і дану особу було засуджено в результаті звернення до суду, що опротестовувало його звільнення.

У тому, що стосується, зокрема, поняття незначні правопорушення, тут має місце посилання на внутрішнє законодавство, за яким в даному випадку в даний час признається широка область дії.

Стаття 3 визнає право на компенсацію у разі судової помилки. Роз’яснення до Протоколу, що вже приводилося вище, уточнює, що зацікавлена особа спочатку повинна бути засуджена на підставі остаточного судового рішення, тобто дана особа повинна була з’явитися перед судом. Компенсація, таким чином, не може стосуватися випадків, коли зацікавлена особа була виправдана або засуджена заочно. Право на компенсацію виникає, коли а) рішення було потім згодом анулюване (наприклад, унаслідок перегляду справи); б) у випадку якщо помилування було здійснене унаслідок фактів або заяв, що знов відкрилися. Такого права не існує, якщо в потрібний час бракуюча заява про невідомий раніше факт може бути повністю або частково поставлене в провину зацікавленій особі.

Стаття 4 затверджує принцип no№ bis idem, тобто принцип, згідно якого ніхто не може бути засуджений або покараний в кримінальному порядку двічі за те ж саме правопорушення декількома судовими інстанціями однієї і тієї ж країни.

На думку М. де Сальвіа, з якою не можна не погодитись, цей принцип не гарантується по відношенню до вироків, винесених зацікавленій особі судовими інстанціями різних країн. Роз’яснення уточнює із цього приводу (пункт 27), що інші угоди, розроблені Радою Європи (серед них Конвенція 1957 року про екстрадицію) регулюють принцип застосування no№ bis idem в міжнародній сфері.

Розділ VIII




СОЦІОЛОГІЯ ТА ПСИХОЛОГІЯ ПРАВА


Озерський І.В.

к.ю.н.,

доцент кафедри теорії прокурорської діяльності та кримінального процесу,

Національна академія прокуратури України

ПСИХОЛОГ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ

Cьогодні концепція служби психологічного забезпечення в органах прокуратури України знаходиться в стадії зародження, як і вся система професійно-психологічної підготовки прокурорсько-слідчих кадрів. Існують ряд наукових розробок концепції такої служби в органах прокуратури та проекти нормативних актів з регулювання її діяльності, які чекають свого прийняття та втілення в життя.

Загалом серед факторів, які гальмують розвиток психологічної служби в органах прокуратури України можна виділити:

  • економічні (недофінансування),

  • психологічні (нерозуміння ролі психологічної служби в удосконалюванні діяльності органів прокуратури);

  • концептуальні (відсутність чітких теоретичних уявлень про принципи, зміст і методи діяльності).

Основною метою (місією) служби психологічного забезпечення в системі органів прокуратури України повинно стати використання досягнень психологічної науки в практичній прокурорсько-слідчій діяльності для підвищення її ефективності.

На підставі вивчення вітчизняного досвіду та даних про діяльність практичних психологів в інших державах близького та далекого зарубіжжя, пропонуємо рекомендації з нормування роботи психолога органів прокуратури - сумарно, за видами фахової діяльності протягом року.

1. Індивідуально - психологічна діагностика, обробка результатів, оформлення рекомендацій (з розрахунку 3-5 осіб) - 6 годин (вітчизняна практика показує, що достатньо 3-х годин за умови застосування ПК).

2. Групова психодіагностика, обробка результатів оформлення психологічного висновку (з розрахунку 15-17 осіб) - 8, 25 годин.

3. Індивідуальне консультування керівників (з розрахунку на одну бесіду) - 1,5 години (вітчизняний досвід - 30-45 хв.).

4. Групове консультування працівників - 2,0 години.

5. Індивідуальне консультування членів родини:

- первинний прийом 2 години;

- повторний прийом – 1,5 години;

- подальший прийом – 0,3 години.

6. Групове консультування членів родини:

- первинне – 1,5 години;

- повторне – 1,0 години.

7. Індивідуальне консультування прокурорського працівника з питань професійної діяльності (з розрахунку на одну бесіду) – 1,0 - 1,5 години (вітчизняний досвід до 1,5 години).

8. Консультаційна робота з працівниками кадрового апарату (без психодіагностики, з розрахунку на одну особу) – 1,0 - 1,5 години (вітчизняний досвід – до 1 години).

9. Робота з кадровим резервом (з розрахунку на 1 особу: психодіагностика плюс консультації членів родини) – 2,5 годин (вітчизняний досвід – до 2,5 години).

10. Індивідуальна корекційна робота з працівниками – 20 годин.

11. Групова корекційна робота з працівниками – 30 годин.

12. Рольові ігри, психотренінги керівників (з розрахунку на одну гру), підготовка – 7 годин; проведення – 40 годин.

13. Підготовка публічного виступу перед керівниками, працівниками, окремими підрозділами – 2,5 години.

14. Щоденне оформлення документації – 2 години.

15. Узагальнення результатів роботи, написання звіту – 4 години.

16. Консультації в органах прокуратури, участь у конференціях, семінарах, науково-практичних нарадах – 8 годин (на тиждень).

17. Робота над підвищенням свого професійного освітнього рівня– 5 годин (на тиждень).

18. Складні види діяльності, що включають кілька простих завдань: психологічна експертиза; оцінка психологічного клімату в прокурорському колективі; психологічна оцінка умов професійної діяльності;

- участь у роботі конфліктних комісій тощо - до 1 місяця.

Фундаментом роботи психолога має статі «Положення про Службу психологічного забезпечення в системі органів прокуратури України», у якому будуть відображаються основи функціонування служби, її завдання та функції, структура та порядок управління, основні права та функціональні обов’язки її працівників та інші питання.

Одна з головних умов ефективного функціонування служби психологічного забезпечення в системі органів прокуратури України - це якісний склад психологів. Він визначається двома складовими: особистісними якостями і професійно-психологічною компетентністю (підготовленістю).

Також, вважаємо, що психологи служби психологічного забезпечення в системі органів прокуратури України у своїй діяльності повинні керуватися певними етичними нормами, що слід закласти в «Етичний кодекс психолога». У свою чергу, етичний кодекс буде сприяти біль успішному здійсненню психологами органів прокуратури своєї професійної діяльності.

Порушення працівниками служби психологічного забезпечення норм професійної етики несумісне з виконанням ними посадових функціональних обов’язків. Особистісні психологічні проблеми можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватись психологом.

Краснопольська Тетяна

здобувач кафедри соціальних теорій ОНЮА

ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

Наділення жінок всіма правами та надання їм

всіх можливостей для самореалізації не самоціль.

Це умова покращення життя всіх людей на планеті...

Генеральний секретар ООН Пан Ги Мун

Початок XXI століття характеризується все більшим усвідомленням ролі жінок в розвитку суспільства і цивілізації в цілому. Жіноча проблематика активно почала розроблятися в рамках феміністичної соціальної теорії статі.

Політичні підходи до гендерних аспектів розвитку істотно змінювались впродовж другої половини минулого століття.

1. Підхід «Жінки і розвиток» мав на увазі включення жінок в глобальні процеси розвитку в економічній, політичній і соціальній сферах. Проте він не піддавав критиці існуючий соціальний порядок, в якому жінки підпорядковані чоловікам і не брав до уваги репродуктивну функцію жінок.

2. Підхід «Жінки в розвитку». Основна ідея - до тих пір, поки стосунки між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, не будуть справедливими і рівнішими, положення жінок не покращиться.

3. Підхід «Гендер і розвиток» виникає в 80-ті роки як альтернатива принципу «Жінки в розвитку» і враховує не лише продуктивну, але і репродуктивну функцію жінок; вплив економічних і соціальних змін на ролі, статус жінок і чоловіків. Затверджується, що зміна гендерних стосунків у бік більшої рівності вигідна обом статям.

Тут слід зазначити те, що Україна (у зв’язку з проголошенням незлежності і прагненням до евроїнтеграції) підключилася до рішення гендерного питання не так давно і застала найбільш прогресивний третій підхід.

Саме поняття «гендер» (від англ. gender, від латин. genus) означає соціальну стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як ця поведінка сприймається.

При гендерному підході увага зосереджена не лише на соціальних характеристиках в різних сферах суспільного життя, але й на осмисленні соціальних причин закріплення нерівної позиції жінок в суспільстві. Це пояснюється і відмінністю психології чоловіків і жінок, схильністю перших до домінування, а других – до компромісу і підпорядкування.

Ідея гендерної рівності вперше була документально відображена в першій програмі ООН під назвою «Розвиток жінок» (WID). Її основна ідея: жінки - це невикористаний ресурс людства, здатний зробити свій вирішальний внесок в економічний розвиток світової спільноти.

Ці ідеї грунтувалися не лише на політичних і психологічних наукових розробках, але і на дослідженнях молекулярно-клітинних біологів, які свідчать, що впродовж другої половини ХХ століття в крові чоловіків на рівні популяції рівень тестостерону невпинно знижується, а у крові жінок – підвищується.

Новітність концепції «впровадження гендерних підходів» в Україні в тому, що гендерна рівність стає предметом розгляду в усіх державних програмах і стратегічних напрямах розвитку суспільства. Причиною такого підходу є те, що дискримінація за ознакою статі спостерігається у всіх сферах життя суспільства. У органах законодавчої влади жінки складають 5,1%, серед керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади – 7%, серед власників найбільших бізнесструктур немає жодної жінки, серед власників середнього і малого бізнесу – 20%. Заробітна плата жінок майже на третину менша, ніж у чоловіків, безробітних жінок значно більше, ніж безробітних чоловіків, пенсія жінок за прогнозами через 20 – 30 років складатиме в середньому 40–45% пенсії чоловіків. Тут також великою проблемою є питання насильства в сім’ї.

Для реалізації гендерної політики і досягнення гендерної рівності в Україні були прийняті такі документи:

1. Указ Президента України від 26.06.2005р. «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».

2. Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005р.

3. Концепція Державної програми гендерної рівності в українському суспільстві на 2006–2010 роки (постанова КМУ від 05.07.2006р.). Тут зазначено, що «вирішення гендерних проблем потребує концептуального визначення, формування і реалізації гендерної політики як основи гендерної культури, розвитку гендерної активності жінок і чоловіків, адаптації до світових умов гендерної демократії».

До основних шляхів реалізації вказаної Програми можна віднести:

– адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері гендерної рівності, а також впровадження гендерно-правової експертизи законодавства і проектів нормативно-правових актів;

– створення механізмів реалізації законодавства з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; розробка і виконання державних цільових програм;

– підтримка суспільних ініціатив, направлених на формування гендерної культури, здійснення контролю за дотриманням гендерної рівності під час вирішення кадрових питань в органах влади;

– організація наукових і експертних досліджень по вказаним питанням;

– залучення об’єднань громадян і міжнародних громадських організацій до всіх процесів формування гендерної політики;

– проведення інформаційно-просвітницької роботи по ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі. Тут вже багато зроблено: за даними Харківського центру гендерних досліджень (ХЦГД), в СНД в даний час читається більше 350 курсів по гендерних темах. На веб-сайті ХЦГД розміщені десятки програм гендерних курсів. Видається кращий в СНД журнал «Гендерні дослідження» тиражем 1000 екземплярів.

Таким чином, Україна прагне до забезпечення гендерної рівності і підвищення політичної участі жінок. Як видно, дечого на цьому шляху Україні вже вдалося досягти. Подальша реалізація гендерної політики допоможе нашій державі виконати принцип рівності, закріплений в Конституції України і сформувати демократичну правову державу.

Халдай Ілля Віталійович

аспірант кафедри соціальних теорій ОНЮА


<< предыдущая страница   следующая страница >>