microbik.ru
  1 ... 91 92 93 94

ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПАРЛАМЕНТУ ЯК СУБ’ЄКТУ ПОЛІТИКИ

В період становлення та розвитку демократичних процесів в Україні набула актуальності тема політичної відповідальності парламенту як суб’єкту влади.

Актуальність даної теми обумовлена необхідністю результативного контролю виборців за політичною діяльністю представницьких органів влади, з метою втілення у реальність заявлених програмних засад політичних партій.

Протягом всього періоду існування парламенту в Україня, як у незалежній та суверенній державі, спорстерігаються численні прояви невідповідності програмних засад окремих політичних сил та окремих депутатів результатам їх політичної діяльності, що зумовлює появу проявів розчарування електорату, який реалізував свої владні повноваження через представницькі органи різних рівнів, до того ж ставить під сумнів необхідність існування виборних органів, та підриває демократичні засади розвитку країни в цілому.

Основними інструментами політичної відповідальності парламентів різних рівнів є досторкове припинення повноважень парламенту в цілому та дострокове припинення повноважень окремих депутатів. Враховуючи, що розпуск парламентів різних рівнів знаходиться поза повноваженнями виборців та фактично не може бути реалізований безпосередньо електоратом, особливу увагу дослідників привертають інструменти політичної відповідальності окремих депутатів або депутатських фракцій.

Одним з найбільш ефективних, інструментом контролю за діяльністю окремих депутатів залишається імперативний мандат. Так, імеративний мандат – це правило, у відповідності із яким депутат представницького органу влади у своїй діяльності керується зобов’язаннями наданими виборцями та в період своєї діяльності у представницткому органі влади є відповідальним перед виборцями. При цьому, як правило на законодавчому рівні закріплюється можливість дострокового припинення повноважень депутата, який в силу різноманітних причин не виправдав сподівань виборців. Так, в Конституції України пункт 6 стаття 81 говорить про те, що повноваження народного депутата припиняються достроково, в разі його не входження в жодну з фракцій, або в разі виходу зі своєї фракції. Повноваження депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутатів місцевих рад припиняються достроково, без рішення Верховної Ради Автономної республіки Крим у разі відкликання його політичною партією, за виборчими списками відповідної організації якої його обрано депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевої ради. Так втілився в життя спірний принцип імперативного мандату, який говорить про те, що депутата можна позбавити повноважень за деякі порушення закону чи невиконання своїх обов’язків. Проте вказаний принцип не торкнувся відповідальності Верховної ради України, яка в цілому формується за пропорційним принципом, що дає підстави вважати, що на сьогоднішній день політична відповідальність Верховної ради України зведена на нівець.

На мій погляд, закріплення на законодавчому рівні імперативного мандату у такій формі не відповідає інтересам виборців. Так, у класичному розумінні, імперативний мандат представляє собою механізм котролю виборців за представником у парламетах різних рівнів. Проте, відхід від мажоритарної системи формування представницьких органів на користь пропорційної системи формування рад різних рівнів суттєво унеможливлює котроль виборців за діяльністю своїх представників. На сьогоднішній день, депутата місцевих рад, фктично може відкликати лише партія, яку він представляє, яка не завжди у повній мірі відображає інтереси виборців. Крім того, вказаний механізм не пердбачає можливості відкликання відповідної партії в цілому, діяльність якої суперечить передвиборним програмам та відповідно інтересам виборців, що позбавляє виборців можливості контролю за обраною політичною силою.

Таким чином, ідея відповідальності представницьких органів перетворилась в систему, яка не передбаає механізм реалізації відповідальність політичних партій за недотримання зобовязань перед виборцями, і в той же час, дає можливсть партіям здійснювати чіткий котроль над окремими депутатами. На мій погляд, закріплення принципу імперативного мандату у такому вигляді, що втілений в українському законодавстві не відповідає потребам виборців, тому що взагалі не контролюються виборцями.

Окремі дослідники вважають, що основним інструментом політичної відповідальності парламентів є вибори до парламентів, під час яких електорат має можливість безпосередньо дати оцінку ефективності діяльності політичної партії або окремого депутата. Проте, в умовах низької політичної свідомості переважної більшості електорату, оосновним чинником формування вибору політичної сили є особисті уподобання а не грунтовний аналіз попередньої діяльності політичної сили, що призводить до повторення помилок та стимулює політичні сили спрямовувати власні ресурси на здобуття особистісних уподобань виборців ніж на здійснення ефективної політичної діяльності.

Єдиним, на мій погляд, шляхом вдосконалення існуючої ситуації, не лише коплексне використання принципу імперативного мандату та розробка і впровадження механізмів політичної відповідальності представницьких органів перед виборцями, за недотримання програмних завдань та передвиборих зобовязань, яка може бути реалізована лише в політично свідомому та освідченому сіспільстві. Так, партії та їх осередки, повинні самі піклуватись про реалізацію програм та зобовязань. Зі своєї сторони, виборцям слід прискіпливіше слідкувати за роботою народних обранців не лише в період передвиборої кампанії, а й в період діяльності парламентів відповідних рівнів, так як найбільшою мірою відповідальності політичної сили, може бути лише втрата довіри електорату, на який спирається відповівдна політична сила. Підсумовуючи, слід зазначити, що на шляху побудови в України демократичної системи формуванні парламентів та побудови системи інструментів відповідальності політичних партій та окремих депутатів слід не лише подолати низьку політичну свідомість виборців, а й посилити власні вимоги кожного виборця до політичної сили, яку він обирає для формування контрольованого механізму виконання конкретних задач політичними силами та виконання передвиборних обіцянок.



1



<< предыдущая страница