microbik.ru
1 2 ... 8 9


НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
на правах рукопису

Осетинська ГАННА АНаТОЛІЇВНА

УДК [347:366.5] (477) (043)



ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник –

доктор юридичних наук,

професор

Кузнєцова Наталія Семенівна

Київ - 2006

ЗМІСТ
Вступ..........................................................................................................................3

Розділ 1. Загальна характеристика правового регулювання відносин за участю споживачів у сфері послуг за законодавством України.................................................12

1.1. Поняття та розвиток правовідносин за участю споживачів (споживчих відносин).............................................................................................................................12

1.2. Договірні форми щодо надання споживчих послуг за законодавством України...............................................................................................................................41

Розділ 2. Механізм захисту прав та інтересів споживачів..................................63

2.1. Загальна характеристика механізму захисту прав та інтересів споживачів..........................................................................................................................63

2.2. Зміст суб’єктивних прав споживачів та їх нормативно-правове забезпечення......................................................................................................................91

2.3. Способи реалізації права споживачів на захист.......................................112

Розділ 3. Правові наслідки порушення прав споживачів..................................135

3.1. Загальні положення відповідальності за порушення прав споживачів..135

3.2. Відшкодування збитків, завданих споживачам........................................143

3.3. Неустойка як форма (міра) відповідальності за порушення прав споживачів........................................................................................................................159

3.4. Відшкодування споживачам моральної шкоди........................................171

висновки...............................................................................................................195

Використані нормативні і літературні джерела............................................200


ВСТУП

Актуальність теми. Здійснення в Україні соціально-економічних та політичних перетворень зумовлює необхідність підвищення ефективності захисту прав громадян і, зокрема, забезпечення реалізації передбаченого у ст.42 Конституції України обов’язку держави захищати права громадян як споживачів.

Нормативно-правова база у даній сфері перебуває в стадії гармонізації з нормами міжнародних угод, учасницею яких стала Україна. У 1994 році між Україною та ЄС укладена Угода про партнерство та співробітництво, яка передбачає тісну взаємодію у вирішенні споживчих проблем, адаптацію цієї роботи до міжнародного рівня. На розвиток цих відносин був спрямований і проект ТАCIS „Підтримка споживчої політики в Україні”.

Законодавство про захист прав споживачів в Україні динамічно розвивається. Так, в Закон України "Про захист прав споживачів", прийнятий Верховною Радою України 12 травня 1991 р., були внесені численні істотні зміни і доповнення (у тому числі зовсім нещодавно – 1 грудня 2005 року), які вимагають ретельного аналізу. За останні роки створено новий комплексний інститут споживчого права, в якому закладені основні підвалини для подальшого розвитку відносин за участю громадян-споживачів. Чинне законодавство України встановлює певні юридичні засоби забезпечення підвищеного захисту прав споживачів. Проте, переважна частина положень цього правового інституту не отримала належного наукового обґрунтування, зокрема, стосовно захисту прав споживачів у сфері надання послуг.

З прийняттям нового Цивільного кодексу України виникли питання співвідношення загальних та спеціальних норм, що регламентують відносини за участю споживачів, проблеми, які стосуються визначення та встановлення критеріїв відокремлення окремих видів "споживчих" договорів з надання послуг, з’ясування їх змісту та підстав відповідальності за порушення прав управомоченої сторони.

Дослідження деяких зазначених питань здійснювалися в тій чи іншій мірі в окремих статтях, інших наукових працях. Зокрема, в Україні було захищено дві дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: "Цивільно-правове забезпечення прав споживачів на належну якість товару" (Л.М.Іваненко, 1998 р.), "Теоретичні проблеми захисту прав споживачів в Україні за договором купівлі-продажу" (С.А.Косінов, 1998р.). Але ці праці були присвячені лише захисту окремих прав споживачів-покупців до прийняття нового ЦК України. Відтак єдиного фундаментального дослідження проблем захисту прав споживачів у сфері надання послуг на теперішній час здійснено не було. За таких обставин дана дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням особливостей захисту прав споживачів, притаманним усім сферам споживчих правовідносин.

Необхідність проведення такого дослідження викликано, насамперед, існуванням об’єктивних проблем у сфері застосування засобів захисту прав споживачів, пов’язаних з недосконалістю діючого законодавства, активним розвитком ринкових відносин, малодослідженістю загальноприйнятих засад захисту прав споживачів. Окрема увага в роботі надається численним суперечностям між нормами спеціального споживчого законодавства та ЦК України.

На підставі аналізу теоретичного та практичного матеріалу, порівняння законодавства різних країн у даній сфері, з’ясування історичних умов розвитку інституту захисту прав споживачів стало можливим виявити недоліки чинного законодавства та запропонувати шляхи його удосконалення.

У зв’язку з тим, що дана проблема пов’язана з основними цивілістичними концепціями, необхідним став аналіз таких цивільно-правових категорій як "споживчі правовідносини", "споживчий договір", „договір з надання послуг”, „послуга”, „види послуг”, „об’єкт правовідношення”, „механізм захисту цивільних прав”, „міри захисту та міри відповідальності”, „види відповідальності”, „форми відповідальності” тощо. Встановлення напрямів дослідження пов’язане з тим, що основу даного інституту складають цивільно-правові норми договірного та деліктного права, а необхідність такого дослідження викликана неоднозначним їх визначенням у доктрині цивільного права. Дисертаційна робота зорієнтована на створення єдиної концепції захисту прав споживачів на підставі вивчення та застосування основних категорій цивільного права, практики застосування норм інституту споживчого права.

Наведеними чинниками обумовлюється актуальність теми дослідження, а також доцільність проведення його в рамках дисертаційної роботи.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці відомих фахівців в галузі цивільного права, історії та теорії держави та права, правознавців дореволюційної Росії, науковців радянського періоду та вітчизняних вчених-юристів, а саме: С.С.Алексєєва, М.О.Барінова, Д.В.Бобрової, Т.В.Боднар, М.І.Брагінського, С.М.Братуся, В.В.Вітрянського, В.П.Грібанова, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, Г.В.Єрьоменко, О.І.Загорулько, О.С.Іоффе, О.Ю.Кабалкіна, В.М.Коссака, О.О.Красавчикова, Н.С.Кузнєцової, О.Е.Лейста, В.В.Луця, Ю.Я.Львовича, М.С.Малєїна, Г.К.Матвєєва, В.П.Паліюка, О.А.Пушкіна, О.А.Підопригори, Р.О.Стефанчука, Є.О.Суханова, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Р.Б.Шишки, В.С.Щербини та багатьох інших авторів, які тією чи іншою мірою звертались до досліджуваних в дисертації проблем. Окремі проблеми цивільно-правового захисту прав споживачів безпосередньо досліджувались у роботах Л.М.Іваненко, С.А.Косінова.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано у відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України в межах держбюджетної теми “Методологічні засади приватного права” (номер держреєстрації 0103U003101).

Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертаційної роботи є визначення основних цивільно-правових теоретичних засад, принципів і методів механізму реалізації захисту прав споживачів у сфері надання послуг, а також надання рекомендацій щодо вдосконалення законодавства із захисту прав споживачів, приведення нормативних актів до взаємоузгодженості між собою та у відповідність із вимогами міжнародних правових актів.

Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації зосереджена на вирішенні наступних завдань:

  • дослідження основних тенденцій та етапів розвитку законодавства різних країн світу щодо регулювання суспільних відносин у сфері захисту прав споживачів;

  • встановлення специфіки розвитку законодавства України та системи нормативних актів, які регулюють відносини щодо захисту прав споживачів;

  • проведення аналізу чинного законодавства щодо захисту прав споживачів;

  • визначення та конкретизація основних прав споживачів у сфері надання послуг, умов та підстав реалізації суб’єктивного права споживача на захист;

  • з’ясування основних критеріїв поділу способів захисту прав споживачів та механізму їх реалізації;

  • встановлення підстав застосування різних форм та видів відповідальності за порушення прав споживачів у сфері надання послуг;

  • формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони прав споживачів у сфері надання послуг та приведення її у відповідність до міжнародних стандартів і вимог.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються між споживачами та суб’єктами господарської діяльності з приводу надання послуг, підстави та механізми реалізації прав споживачів на захист від правопорушень з боку контрагентів за договором.

Предметом дослідження є відповідні нормативні акти України та іноземних країн, які регулюють відносини за участю споживачів, механізм їх застосування, міжнародні договори і судова практика, а також вітчизняні та наукові розробки з проблем захисту прав споживачів, реалізації та захисту цивільних прав в договірному праві.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. В основу дослідження покладено діалектичний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний методи. Зокрема, використання історичного методу дозволило вивчити історію розвитку консумерського руху, який склався у процесі боротьби споживачів за свої права в різних країнах, та визначитись з основними тенденціями і напрямками розвитку законодавства про захист прав споживачів, спрогнозувати і конкретизувати його подальше вдосконалення в нашій країні. Застосування порівняльного методу сприяло дослідженню різноманітних правових підходів до вирішення однакових проблемних питань у вітчизняному та зарубіжному законодавстві. Аналіз норм чинного законодавства проводився за допомогою формально-логічного методу (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, індукція, дедукція), що дозволило виявити неточності, суперечності і прогалини, які існують сьогодні у законодавстві України із захисту прав споживачів. Метод соціологічного дослідження застосовувався при характеристиці шляхів забезпечення належного захисту прав споживачів, встановлення законодавчих гарантій такого захисту.

Застосування зазначених методів дозволило дисертантці належним чином аргументувати зроблені висновки.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням системи споживчих договорів в умовах дії нового Цивільного кодексу України та Закону України "Про захист прав споживачів" у новій редакції (2005р.), що дозволило виявити співвідношення їх норм у регулюванні споживчих відносин та специфіку здійснення захисту прав споживачів. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:

Вперше:

  • сформульовано висновок про те, що на відносини фізичної особи-підприємця, які виникли з договорів, спрямованих на придбання, замовлення ним товарів (робіт, послуг) з метою задоволення особистих, сімейних, домашніх, культурно-побутових та інших особистих побутових потреб, не пов’язаних із здійсненням ним підприємницької діяльності, повинно поширюватися законодавство про захист прав споживачів;

  • запропоновано авторське визначення споживчого договору, згідно з яким таким договором має вважатися правочин, за яким продавець, виготівник, виконавець, що є підприємцем, реалізує товар, роботи, послуги споживачеві – фізичній особі, яка придбаває, набуває, замовляє, використовує (має намір це зробити) товар, роботи, послуги для особистих культурно-побутових, сімейних, домашніх та інших особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням професійних обов’язків найманого працівника;

  • проведено критичний аналіз ототожнення у нормативно-правових актах та судовій практиці усіх споживчих договорів з договорами про надання послуг, зроблено висновок про те, що правова природа споживчих договорів є різною - лише певна їх частина є договорами про послуги, а тому таке об’єднання може застосовуватися лише з відповідним застереженням про його умовність;

  • обгрунтовано висновок про те, що захист прав споживачів здійснюється загально-цивілістичними способами захисту, визначеними в ст.16 ЦК, інституційними, передбаченими окремими договірними інститутами ЦК, спеціальними, передбаченими окремими актами законодавства про захист прав споживачів;

  • зроблено висновок, що юрисдикційна форма захисту передбачає, насамперед, припинення правовідношення, яке порушує права споживача, та не може забезпечити відновлення порушеного майнового стану споживача;

  • на підставі аналізу законодавчих актів обгрунтовано висновок про погіршення рівня захищеності прав споживачів-покупців у випадках придбання ними товарів неналежної якості, оскільки в ст. 708 ЦК України та ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції 2005 р.) не передбачено серед вимог, з якими може звернутися споживач, який придбав товар неналежної якості, вимогу про відшкодування збитків, на відміну від попереднього законодавства (ст. 234 ЦК УРСР, ст. 14 Закону в редакції 2004 р.), в якому таке право покупців передбачалося;

  • обгрунтовано висновок про необхідність розширення сфери застосування законної штрафної неустойки за істотні порушення умов споживчих договорів, оскільки нині передбачено лише три випадки стягнення неустойки;

  • обґрунтовано висновок про можливість відшкодування моральної шкоди споживачам, завданої відповідно до ст. 16 Закону продукцією неналежної якості, незалежно від вини продавця, виробника, виконавця;

  • обґрунтовано висновок про те, що правові наслідки придбання споживачем товару неналежної якості, передбачені ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів", а також правові наслідки виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі), передбачені ст. 10 вказаного Закону, мають наставати незалежно від вини продавця (виробника) чи виконавця, за винятком випадків наявності вини у цьому споживача або дії непереборної сили. Водночас, обґрунтовано необхідність приведення положень Закону України „Про захист прав споживачів” у відповідність з вимогами ст. 1209 ЦК щодо відповідальності продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) незалежно від їхньої вини.

Удосконалено:

- визначення поняття споживач, яким має вважатися фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) не лише для особистих потреб, як це нині передбачено Законом України "Про захист прав споживачів", але і тоді, коли це здійснюється для задоволення сімейних, домашніх, культурно-побутових, фінансових та інших особистих побутових потреб;

- визначення складу учасників споживчих відносин, у зв’язку з чим обґрунтовано висновок про юридичну некоректність положень ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якими продавець, виробник, виконавець, які є учасниками відносин у сфері споживання, визнаються "суб’єктами господарювання", оскільки не усі суб’єкти господарювання є підприємцями, а у ЦК України щодо таких відносин вживається поняття "підприємець", а не суб’єкт господарювання.

Дістали подальший розвиток:

- історико-правова характеристика розвитку законодавства у сфері прав споживачів; обґрунтовано, що передумовами прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. та започаткування формування інституту споживчого права стали переважно міжнародні фактори, зокрема, "консумерський рух" за встановлення механізмів підвищеного захисту споживача як "слабкої сторони", а також відповідні міжнародно-правові акти, зокрема, Хартія Європейського Союзу (1973 р.) та Керівні принципи ООН для захисту інтересів споживачів, оскільки цивільне законодавство, яке регулювало відносини роздрібної торгівлі, побутового підряду та прокату, не містило механізму підвищеного захисту порушених прав громадян, а швидше навпаки - ускладнювало реалізацію цього права;

- наукове обґрунтування концепції захисту прав споживачів; зокрема, наведено додаткове обґрунтування хибності концепції "сервісного права" як самостійної комплексної галузі права, оскільки об’єднання в таку галузь права різнорідних норм публічного і приватного характеру, що належать до предмета регулювання інших галузей права, суперечить правовим засадам ЦК України, в ст. 1 якого чітко визначено предмет регулювання цивільного права; наведено додаткові аргументи щодо визнання сукупності споживчих норм комплексним правовим інститутом;

- положення про специфіку суб’єктивних цивільних прав споживачів у договірних відносинах, яка проявляється в особливостях укладення споживчих договорів (зокрема, в обов’язковості задоволення оферти споживача, в обмеженні для підприємця дії принципу свободи договору), в імперативності умов споживчого договору, в наданні споживачу умов привілейованого захисту його прав;

- обґрунтовано необхідність впровадження у Законі України „Про захист прав споживачів” принципу відшкодування збитків у повному обсязі, тобто усіх видів збитків, передбачених ст. 22 ЦК України;

- обґрунтовано висновок про те, що споживачі повинні мати право на відшкодування моральної шкоди у разі порушення їх прав як за наявності, так і за відсутності у них майнової шкоди.


следующая страница >>