microbik.ru
1 2 ... 5 6


управління культури і туризму облдержадміністрації

обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка


Цей дивний світ – бібліотека
Бібліографічний покажчик


Кіровоград

2010
ББК 91.9:66

Ц 32


Укладачі : Л. Гурба, Н. Товстопят

Відповідальна за випуск Л. Савенко
Цей дивний світ – бібліотека (до Всеукраїнського дня бібліотек) : бібліографічний покажчик / уклад. Л. Гурба, Н. Товстопят ;. Кіровоградська ОЮБ ім. О. М. Бойченка - Кіровоград, 2010.- 80 с.


Бібліографічний покажчик «Цей дивний світ – бібліотека» приурочений до Всеукраїнського дня бібліотек, який відзначається 30 вересня. Це свято усіх громадян, усього українського суспільства. Бібліотеки були відомі ще в стародавньому світі в Ассирії, Єгипті, Китаї. В Україні бібліотечну справу започаткував великий князь Ярослав Мудрий. Ці благодатні зерна, посіяні ним 1037 року, дали щедрі сходи - протягом наступних століть буйним цвітом розвинулась бібліотечна справа.

Видання включає екскурс в історію бібліотек, відомості про найбільші національні бібліотеки світу, вірші, вислови, прислів’я, приказки про бібліотеку та книгу, легенду, сценарії до святкування дня бібілотек.

Корисним доповненням слугують допоміжні інформаційні матеріали (іменні покажчики, покажчик назв використаних періодичних видань та ін.).

Рекомендується учням, студентам, бібліотекарям, вчителям, організаторам позакласних заходів та широкому колу читачів .

При підготовці покажчика використано літературу та періодичні видання з фондів бібліотеки.

© Укладачі : Л. Гурба, Н. Товстопят, 2010

© Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка, 2010

Вступ

Бібліотека - це один із найважливіших продуктів розвитку людської цивілізації. Її діяльність пов'язана з суспільством протягом усієї історії його існування. Виникнення цієї соціальної організації було зумовлене потребами людства у накопиченні та зберіганні знань.

З самого початку бібліотека стала мірилом духовності суспільства, і в наступні часи була закладом, мета діяльності якого відповідала прагненням панівних класів.

Із сивої давнини книга була предметом особливої гордості її власника, надавала йому певного статусу – купувати і замовляти переписування книжки могли тільки заможні люди.

Перші бібліотеки, як відомо, створювалися при дворах королів, князів, вельмож, при монастирях, храмах тощо. З появою книгодрукування книга стає доступнішою для народу, а відповідальність за збирання і зберігання писемної спадщини бере на себе держава.

Сьогодні книгозбірні – це інформаційні, культурні, освітні заклади, які роблять вагомий внесок у розвиток українського державотворення, сприяють розбудові громадянського суспільства.

Справжніми помічниками та порадниками на шляху до вершин знань і мудрості народу є бібліотекарі – вірні збирачі духовних скарбів, провідники у світ нового і непізнаного. Саме бібліотекарі допомагають читачам бути обізнаними у сучасних проблемах, пізнавати реальну картину світу.

Про те, що бібліотека – це скарбниця усіх багатств людського духу, знає кожен читач та любитель книги. У свою чергу люди, які працюють у цій сфері, є своєрідними свічадами та оберегами знань. Символічним стало й те, що саме у день вшанування святих Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, працівники книгозбірень відзначають професійне свято – Всеукраїнський день бібліотек, які є своєрідними храмами мудрості та пізнання.

Для того, щоб українські книгозбірні у повному обсязі виконували такі функції, бібліотекарі повинні бути відкритими для нових способів дій, нових підходів, які підвищать якість обслуговування читачів. Нові політичні, соціальні та економічні реалії вимагають перегляду їх професійної ролі, відповідальності та цінностей.

У К А З

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про встановлення Всеукраїнського дня бібліотек

Враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства та підтримуючи ініціативу бібліотечної громадськості, п о с т а н о в л я ю:

1. Установити Всеукраїнський день бібліотек і відзначати його щорічно 30 вересня.

2. Центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити проведення у рамках Всеукраїнського дня бібліотек заходів, спрямованих на підвищення ролі книги у суспільно-політичному та історико-культурному житті населення України, а також на вирішення проблем щодо розвитку бібліотечної справи.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 14 травня 1998 року N 471/98
30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек – свято усіх громадян, усього українського суспільства, бо бібліотеки :

  • надають необмежений доступ до інформації та виконують функції центрів освіти;

  • є лідерами у наданні всім громадянам доступу до нових інформаційних технологій і навчанні їх використовувати, забезпечують використання електронних мереж, які поєднують книгозбірні та ресурси;

  • у світі, що постійно змінюється, забезпечують нерозривний зв’язок із минулим і майбутнім окремої особи, громади, нації, цивілізації;

  • надають доступ до результатів наукових досліджень з проблем освіти, охорони здоров’я, економіки, навколишнього середовища та ін., що важливо для покращення умов життя;

  • допомагають формуванню конкурентноспроможних працівників, реалізуючи програми інформаційної грамотності для дорослих і дітей, навчаючи їх шукати, оцінювати та використовувати інформацію, потрібну їм для роботи, здоров’я, освіти та інших потреб;

  • гарантують обмін інформацією через територіальні, мовні, політичні та інші бар’єри, що сприяє розвитку конкурентноздатного бізнесу;

  • сприяють діалогу та обміну ідеями з метою покращення діяльності урядових установ, закладів освіти і культури;

  • співпрацюють з іншими організаціями для задоволення місцевих, національних і міжнародних потреб, допомагають вирішувати проблеми, пов’язані з грамотністю, безробіттям, бідністю та браком ресурсів;

  • завдяки різноманітності своїх фондів і програм допомагають пізнати історію та традиції національних і світових культур, що сприяє взаєморозумінню й допомагає вирішенню проблем і конфліктів.



Бібліотеки стародавнього світу

Протягом свого існування бібліотечні організації розвивалися за типами і видами, об'єднувалися в мережі, доповнювалися необхідними факторами розвитку і науковою базою, підготовкою професійних кадрів, інформаційним забезпеченням свого функціонування і таким чином перетворювалися в певний соціальний інститут. Але зародження бібліотек розпочалося ще в державах доісторичного минулого і на цьому шляху сформувалися загальні та специфічні риси бібліотечних установ у різних країнах світу.

У середині третього тисячоліття до нашої ери почали створюватися бібліотеки, що налічували декілька тисяч глиняних табличок з текстами в Ніпурі, Логаші та інших містах. Це були здебільшого релігійно-культові та господарчі документи, а крім того, таблички з міфами, прислів'ями, байками про тварин. До нашого часу дійшла перлина давньої поезії - перші пісні знаменитого епосу про Гільгамеша, а також таблички-каталоги.

Глиняні таблички складали в ящики або кошики, додаючи своєрідні каталоги-етикетки про зміст і характер текстів, що містилися в книгосховищах.

Систему письма, що виникла у шумерів, клинопис, пізніше у ІІ-І тисячолітті до нашої ери запозичили вавілонці, ассірійці та інші народи Стародавнього Сходу.

Використовуючи культурну спадщину шумерської епохи, вавілонці створили літературу, яка досягла розквіту у ІІ тисячолітті до нашої ери. У вавілонських бібліотеках зберігалися зафіксовані на глиняних табличках історичні легенди і літописи, драматичні, релігійні, філософські твори.

Багаті бібліотеки були частиною культурних надбань країни. Вони знаходились у палацах царів, у храмах столичних і провінційних міст.

Найбільш відомою бібліотекою Стародавнього Світу була знаменита Ніневійська бібліотека, створена царем Ассирії Ашшурбаніпалом, який добре знав літературу та науку свого часу. В бібліотеці зберігалися таблички з текстами шумерською, ассірійською та іншими мовами.

Цар був знаменитим колекціонером і на його замовлення чиновники збирали і надсилали йому оригінали та копії з рідкісних чи відсутніх у бібліотеці царя творів. Копії знімались старанно і звірялися з оригіналом. За короткий час була створена перша в історії бібліотека із десятків тисяч книг з усіх відомих на той час галузей знань.

За розпорядженнями Ашшурбаніпала збереглись такі таблички : «Дорогоцінні таблички, яких немає в Ашшур, знайдіть і приставте їх мені...» або : «Якщо ви дізнаєтесь, та чи інша табличка... годяться для палацу, то відшукайте й надішліть мені».

Частину книжок було привезено з переможених Ассирією країн, частину купували в храмах інших міст або у приватних осіб, але більшість фондів Ніневійської бібліотеки становили копії. Вони знімалися з глиняних «книг», які зберігались в бібліотеках і архівах храмів Вавилону та інших центрах стародавньої культури Межиріччя. Найбільш популярні твори мали дві-три копії.

Бібліотека розміщувалась у спеціальних розкішно оздоблених приміщеннях двох палаців царя. Один з них називався "Будинок настанов і порад". У бібліотеці підтримувався зразковий порядок. Твори зберігалися в дерев'яних ящиках або глиняних скринях у систематичному порядку за рубриками: граматика, історія, право, закони, звичаї, знання про природу, географія, математика, астрономія, релігія, легенди та сказання.

Внизу кожної таблички стояла повна назва книги. Поряд ставили номер сторінки. Крім того, кожний останній рядок попередньої сторінки повторювався на початку наступної.

Був у бібліотеці і каталог, де зазначалася назва книги, кількість рядків, галузь знань – відділу, до якого належала книга. Знайти потрібну книгу було легко : до кожної полички прикріплювалася невеличка глиняна книга з назвою відділу.

Серед них - історичні тексти, зводи законів, медичні довідники, описи подорожей, міфи і молитви, гімни та оповіді, словники зі списками шумерських складових знаків та граматичних форм, навіть словники іноземних мов, адже Ассирія була зв'язана майже з усіма країнами передньої Азії.

У цю та інші бібліотеки мали доступ лише адміністративна та культова верхівки.

Але під час вавілонської війни бібліотека загинула. У 612 році до нашої ери вавілонські війська захопили Ассірію та підпалили столицю держави місто Ніневію.

Лише 1849 року англійський мандрівник Лейард, відшукуючи пам’ятки старовини знайшов близько 30 тисяч невеликих глиняних табличок різноманітної форми. Розшифровані вони були лише через 20 років. Виявилося, це і була бібліотека царя Ашшурбаніпала.

У Стародавньому Єгипті для рукописних книг почали використовувати папірус. Стебла його у формі сувоїв застосовувалися як основа для рукописних книг. Порівняно з глиняними плитками, папірус забезпечував рукописним книгам більш компактну форму, але він був недовговічним. Тому що швидко ламався. Незважаючи на те що зараз ніхто не пише на папірусі, це слово у значенні паперу ввійшло до багатьох мов: papier - німецькою, papier - французькою, paper - англійською, папір - українською.

З великою увагою і пошаною ставилися до бібліотек в Єгипті, їх вважали осередком мудрості. По всій країні налічувалося багато бібліотек різних видів: при палацах і храмах, бібліотеки під назвами "Будинок папірусу", "Аптека для душі", "Будинок життя". Їх діяльність була універсальною. При бібліотеках, паралельно із школами переписувачів, створювалися скрипторії-майстерні з виготовлених книг. Книги зберігались у ящиках, глиняних глечиках чи спеціальних футлярах.

Найбільш відомою була книгозбірня в Александрії Єгипетській, створена в ІV ст. до н.е. зусилями багатьох вчених та при енергійному сприянні царя Птоломея ІІ і його послідовників. Александрійська бібліотека, яка увійшла до комплексу «Мусейон», що в перекладі означає «установа, присвячена музам» - це й науковий інститут, і величезна бібліотека.

Вважається, що Птоломей ІІ в Єгипті видав наказ про створення бібліотеки, яка б затьмарила славу відомої на той час школи-бібліотеки Арістотеля в Афінах.

Для бібліотеки був споруджений спеціальний будинок в одному з кращих районів Александрії, яка була розташована на перехресті доріг з 3-х континентів (Африки, Азії, Європи) і була важливим центром античної науки та культури. Величності будинку бібілотеки надавали статуї 9-ти муз та напис «Аптека для душі».

Багато з того, що вважається основами нашого знання, науки, було знайдено, встановлено, записано вченими, що групувалися навколо Александрійської бібліотеки. Книги збирались із "Будинків життя", котрі ще діяли в Єгипті. Птоломей ІІ надсилав у всі кінці світу послів за цінними книгами. Ним була викуплена бібліотека Арістотеля, він наказав відбирати книги в усіх, хто припливав в Александрію, а замісь них видавати копії. Коли в Афінах був голод, правитель погодився продати грекам хліб за умов одержати для копіювання рукописи Есхіла, Софокла, Еврипіда. Греки погодилися дати рукописи за великий заклад золотом. Птоломей ІІ залишив в бібліотеці оригінали, жертвуючи закладом.

В період свого найвищого розквіту фонд Александрійської бібліотеки досяг мільйона примірників, які відображали всю духовну спадщину того часу. Тут були зосереджені рукописи з Греції, Ефіопії, Персії, давньогрецькою мовою та мовою хінді.

Александрійська бібліотека вважалась святим місцем. Перш ніж зайти в неї, читач повинен був здійснити обряд очищення : покласти на голову золотий обруч з сімома кристалами, постояти мовчки перед алтарем, на якому були написані стародавні ієрогліфи.

В бібліотеці працювали видатні вчені та поети. Серед них були : філолог Зенедот Ефеський, поет Аполлоній Радоський, поет і вчений Каллімах, автор 800 творів з історії, граматики, поезії. Головною працею, що увіковічнила ім'я Каллімаха, була знаменита «Таблиця тих, хто прославився в усіх галузях знань, і того, що вони написали в 120 книгах». Близько 1/8 частини фонду Александрійської бібліотеки відбито в цих «Таблицях», що одночасно були і систематичним каталогом, і бібліографічним покажчиком. Ця праця не збереглася, до нас дійшла граматика співробітника тієї ж бібліотеки Аристофана з Візантії «Про таблиці Каллімаха».

Александрійська бібліотека існувала майже 1000 років, а в 47 р. до н.е. загинула від пожежі, що виникла в наслідок вуличних боїв, коли місто захопив Юлій Цезар. Сподвижник Юлія Цезаря, Марк Антоній, через кілька років частково відновив бібліотеку. Він привіз в Александрію і подарував єгипетській цариці Клеопатрі 200 тис. рукописів, захоплених римлянами в іншій знаменитій бібліотеці стародавнього світу - Пергамській.

Вдруге бібліотека згоріла в 391р., її спалили фанатики-християни для того, щоб «під корінь» знищити науку язичників. І знову вдається відродити бібліотеку. Остаточно вона була знищена вже у VІІ столітті під час завоювання Єгипту арабами в 642 році. Правитель арабів Халіф Омар зайнявши Александрію, знищив бібліотеку, наказавши опалювати книгами й рукописами лазні.

Варто зазначити, що через кілька століть ті ж араби, нащадки попередніх фанатичних ревнителів віри, почали розшукувати випадково уцілілі грецькі манускрипти, старанно перекладаючи їх арабською мовою і знову збирати в бібліотеки, але вже в нових центрах культури.

Знаменита Александрійська бібліо-тека в Єгипті свого часу вважалася одним із Семи чудес світу, яке загинуло 1600 років тому. Нещодавно вона відкрилася після 20-річних відновлю-вальних робіт. Ідея відновлення Александрійської бібліо-теки належить ЮНЕСКО і згідно з програмою ООН було розроблено проект відродження знаменитої бібліотеки. Вражає вишуканий оригінальний дизайн.

За формою вона нагадує сонце, яке сходить : має форму круга, нахиленого до моря і частково зануреного в воду. Дах зроблений зі скла, який є одночасно і вікном, через яке світло проникає в усі приміщення. Кругла форма символізує всесвітнє значення бібліотеки. Будівля оточена напівкруглою стіною, на якій висічені алфавіти всіх країн світу. Вона має 13 поверхів, 300 читальних залів. Суперсучасний науковий комплекс займає територію 40 тис. кв. м; крім читальних залів на 2 тис. місць і книгосховищ, розрахованих на 8 млн. томів і 10 тис. давніх манускриптів, є великий конференц-центр, лабораторія для проведення реставраційних робіт, виставкові галереї, три музеї та науково-дослідний відділ.

Александрійська бібліотека не має на меті зібрати всі книги світу, вона прагне створити атмосферу строгої науковості і відкритості для всіх, це місце зустрічі світових культур і придбання універсальних знань.

Поряд з Александрійською і Пергамською можна поставити Римську бібліотеку Ільпіана, засновану імператором Траяном (ІІ століття н. е.). Вона мала два приміщення: одне - для грецьких, друге - для римських книг. Наступні імператори також створювали бібліотеки, та більшість з них була знищена пожежами.

Зібрання книг виступало символом престижу і багатства і було доступним лише вузькому колу жерців, церковних діячів та освічених багатіїв. Фонди бібліотек були каталогізовані. Книги зберігали у шафах в систематизованому порядку, були каталоги і посібники з комплектування бібліотек. На початку ІV століття у Римі існувало близько 30 публічних бібліотек.

Велику бібліотеку було створено у ІV столітті за наказом візантійського імератора Константина Великого. Наступні імператори поповнювали її фонд, і коли в 477 р. книгозбірня загинула від пожежі, то її фонд нараховував 100 тис. сувоїв. Бібліотеку вдалося відновити за кілька років.

З V століття на зміну публічним і приватним бібліотекам стародавнього Риму приходять церковні та монастирські бібліотеки, а також перші наукові бібліотеки.

В Римській імперії, створений близько 850 р., університет став центром освіти на Близькому Сході (завдяки своїй бібліотеці). Бібліотека Академії Наук, яка проіснувала кілька століть, сприяла розвитку науки і удосконаленню навчального процесу.

Ще одна велика бібліотека належала патріархам, главам Східної православної церкви. В цей період з'являлися й інші церковні бібліотеки, модель яких була створена єпископом Феодором із Студійського монастиря під Константинополем. У 825 році Феодор організував у Студіумі бібліотеку і скрипторій для переписування рукописів, а також школу підготовки духовенства. Це була типова бібліотека пізнього середньовіччя.

У Європі перші університети виникли в ХІ ст. з єпископських шкіл або з приватних об'єднань викладачів, що навчали філософії, праву, медицині. При них організовуються бібліотеки : в ХІ ст. бібліотека при Болонському університеті, з ХІ і до початку ХІV ст. в Сорбонні (Париж, Франція), Оксфорді, Кембріджі (Великобританія), Лісабоні (Португалія).

У ХІV ст. організовані бібліотеки університетів Центральної Європи: Празького (Чехія), Ягелонського (Краків, Польща), Віденського (Австрія). Всього у ХVІІ ст. в Європі нараховувалось 65 університетів, статут яких передбачав створення бібліотеки.

Світської та наукової літератури тут було значно більше, ніж у церковних та монастирських бібліотеках. Найбільш цінні книги приковувались ланцюгами, тобто за межі бібліотеки не видавалися.

Основу університетських бібліотек становили власні бібліотеки видатних людей того часу.

Найбільшою в ХV столітті була бібліотека Ватікану (1475 р.). У ній зберігались колекції стародавніх рукописів, зібраних попередниками. Справжнім засновником бібліотеки вважають Миколу V, який оголосив її публічною; вона нараховувала більше 1,5 тис. рукописів.

У 1481 р. у бібліотеці Ватікану налічувалось 3,5 тис. оригінальних рукописів.

следующая страница >>