microbik.ru
1


Зміст


1. Методична основа та форми розробки фінансового планування туризму і готельного господарства 3

2. Методи оптимізації фінансового планування туризму і готельного господарства 10

3. Комплексна туристська послуга у фінансовому плануванні туризму і готельного господарства 13

4. Задача №11 16

Розв’язання: 16

Список використаних джерел 18


1. Методична основа та форми розробки фінансового планування туризму і готельного господарства


Фінансовий план - це заключна частина бізнес-плану, яка узагальнює всі попередні розділи у вартісному виразі. В ньому повинні бути відображені дані про обсяг продажу і загальний прибуток, обсяг інвестицій, джерела фінансування, використання власних коштів, а також позикових (із зазначенням строків і джерел погашення заборгованості), строки окупності капіталовкладень, витрати виробництва та обігу, відсоткове співвідношення доходів і витрат, строки виплати дивідендів (якщо акціонерне товариство) [4, с. 254].

Умови, від яких залежить ефективність фінансового планування, випливають з самих цілей цього процесу і необхідного кінцевого результату. Акцент повинен бути зроблений на трьох з них.

1. Прогнозування. Першу умову можна сформулювати як здатність складати акуратні і обґрунтовані прогнози.

Не можна зводити прогнозування до чисто технічної вправи. Пристосування тенденцій під минулі факти і дані нічого не варте. Це пов'язано з тим, що майбутнє не обов'язково відтворює минулі картини, що було б зручним для планування.

2. Вибір оптимального фінансового плану. В кінці своєї роботи фінансовому менеджеру доведеться визначити, який фінансовий план є найкращим. До цього часу не існує ніякої моделі чи процедури, яка могла б врахувати всі складності і приховані перешкоди, які виникають в процесі фінансового планування.

Складання фінансового плану починають з прогнозу обсягу продажу. Прогноз обсягу продажу складається за кожним видом продукції, як правило, на 3 роки: для І-го року щомісячно, для ІІ-го - щоквартально, для ІІІ-го на рік в цілому. Це пов'язано з тим, що в перший рік виробництва повинен бути відомий покупець продукції. Розрахунки на другий і третій роки мають характер прогнозів, складених на підставі маркетингових досліджень.

Важливим документом фінансового плану вважається баланс грошових витрат і надходжень, який має й іншу назву - баланс грошових потоків. Мета його складання полягає в тому, щоб досягти синхронності надходження і витрачання грошових коштів або, іншими словами, досягти необхідного рівня ліквідності активів майбутнього підприємства готельного господарства. Так як ліквідність розраховується на будь-яку дату, бажано, щоб дані балансу грошових витрат і надходжень наводились на короткі відрізки часу. При подовженні часових відрізків значення даних, викладених в цьому документі, знижується, навіть якщо вони є надійними [1, с. 151].

Ліквідність проекту, що реалізується, може впливати на його прибутковість. Недостатність грошових коштів в конкретний момент часу спричиняє неплатежі і навіть загрозу банкрутства. Затримка в платежах призводить до необхідності сплачувати більші штрафи і пеню, що зменшують балансовий прибуток.

Баланс грошових потоків складається у вигляді таблиці, в якій відображаються дані про наявність грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в самому періоді, і завершується таблиця даними про наявність грошових коштів на кінець періоду.

В аналітичних цілях таблиця може бути доповнена даними про дебіторську заборгованість, а саме: про розмір безнадійних боргів, складських запасів, кредиторської заборгованості, що були взяті з інших розділів фінплану. Дані балансу грошових потоків необхідно пов'язати з діями підприємства готельного господарства по формуванню власних оборотних коштів. Адже саме недостатність власних оборотних коштів та їх мобілізація створюють ситуацію, коли в потрібний момент на рахунках підприємства готельного господарства немає потрібних грошових коштів. Потрібно згадати і про те, що показники ліквідності визначаються співвідношенням розміру оборотних коштів і короткострокових позикових джерел їх формування.

До складу фінансового плану входить також баланс активів та пасивів підприємства готельного господарства.

Баланс активів та пасивів підприємства готельного господарства складається з метою оцінки тих видів активів, в які спрямовуються грошові кошти та тих видів пасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів. Серед активів балансу виділяють поточні активи (рахунок в банку, каса, інші надходження, дебіторська заборгованість) як найбільш мобільну частину коштів, запаси та фіксовані активи. В пасиві відображено власні та позикові кошти, причому важливе значення має їх структура та зміна протягом запланованого трирічного періоду [2, с. 245].

На Заході при складанні балансу активів і пасивів можна використовувати "метод пробки". Як відомо, в економічних розрахунках при плануванні перевага надається активам і витратам, а вже потім шукають джерела їх формування і фінансування. Різниця між запланованими активами і наявними джерелами фінансування називається "пробкою". Якщо вона має від'ємне значення, то її вибивають за допомогою додаткового зовнішнього фінансування: емісії цінних паперів чи кредитів. Якщо ж власних джерел і вже залучених до обігу позикових коштів буде більше, ніж необхідно для формування фінансових активів, виникає додатне значення пробки, яке ліквідується поверненням позикових коштів, а зайві власні засоби можуть бути інвестовані в цінні папери.

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах. До принципів фінансового планування відносяться: науковість; комплексність; оптимальність.

Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.

Принцип комплексності планування фінансів передбачає, що показники фінансового плану повинні бути взаємопов'язаними між собою.

Принцип оптимальності планування фінансів потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фінансових ресурсів.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) - це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Основна мета складання кошторисів полягає: в узгодженні оперативних і перспективних планів; в координації дій різних підрозділів підприємства; в деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності; в управлінні і контролі за виробництвом; в стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства; у визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності; у періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників [3, с. 300].

Впровадження принципів бюджетування надає ряд переваг: щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;

в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;

бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

За широтою номенклатури розрізняють бюджети функціональний і комплексний.

Функціональний, як правило, розробляється по одній-двох статтях затрат (наприклад, бюджет оплати праці). Комплексний - розробляється за широкою номенклатурою затрат (наприклад, бюджет адміністративно-управлінських затрат).

За методами розробки розрізняють стабільний і гнучкий бюджети. Стабільний бюджет не залежить від зміни обсягів діяльності підприємства (наприклад, бюджет витрат на оплату праці управлінського персоналу). Гнучкий - передбачає встановлення планових поточних чи капітальних затрат не в твердо фіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, які взаємопов'язані з показниками обсягу діяльності підприємства (наприклад, з обсягом випуску чи реалізації продукції).

В економічній літературі достатньо чітко розрізняють поняття "план" і "бюджет". План - більш широке поняття, яке включає в себе впорядковану систему дій, спрямованих на досягнення деяких цілей.

Бюджет - більш вузьке поняття, яке означає кількісне представлення плану дій, причому, як правило, поняття "бюджет" традиційно трактується як "кошторис".

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні бюджети (кошториси): кошторис продажу; кошторис виробництва; кошторис прямих матеріальних затрат; кошторис витрат на оплату прані; кошторис непрямих загальновиробничих витрат; кошторис собівартості проданої продукції; кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат; кошторис прибутків та збитків; кошторис капітальних затрат; кошторис руху грошових коштів; кошторис статей активу і пасиву і т.д [6, с. 462].

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси по основній діяльності підприємства і кошториси по неосновних видах діяльності.

Розглянемо приклади складання окремих кошторисів.

Кошторис (бюджет) продаж - це перший і найважливіший крок в складанні фінансового плану. Він складається з врахуванням рівня попиту на продукцію підприємства, географії збуту, категорії покупців, сезонних факторів. Він включає в себе дані про очікуваний грошовий потік від продажу, які в подальшому увійдуть до доходної частини бюджету потоку грошових коштів. Слід пам'ятати, що навіть незначне відхилення запланованого обсягу продажу від фактичного може призвести до серйозних відхилені, бюджетних показників від фактичних.

Кошторис (бюджет) виробництва - це план випуску продукції в натуральному виразі. Його складають, виходячи з бюджету продаж з врахуванням виробничих потужностей, збільшення і зменшення запасів, а також величини зовнішніх закупок. Необхідний обсяг випуску продукції визначається як прогнозований запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продаж за цей період і мінус запас готової продукції на початок періоду. Бюджет прямих затрат на матеріали складають на підставі виробничого бюджету і бюджету продаж.

Бюджет прямих затрат на матеріали, як правило, складається з врахуванням строків і порядку погашення кредиторської заборгованості за товари.

Бюджет загальновиробничих витрат відображає обсяг всіх витрат, пов'язаних з виробництвом продукції за виключенням прямих затрат на матеріали і прямих затрат на оплату праці. Як правило, він включає в себе ряд стандартних статей затрат: амортизацію і оренду виробничого обладнання, додаткові виплати працівникам, оплату невиробничого часу тощо.

Кошторисне планування містить два етапи: планування - визначення майбутніх цілей; моніторинг (супроводження) - аналіз оперативної господарської діяльності, тобто того, як протягом планового періоду здійснюється виконання запланованих рішень. Кошториси складаються в цілому на рік з щоквартальною (чи щомісячною) розбивкою [2, с. 241].

Розрізняють два підходи до розрахунку кошторисів:

Розробка кошторису з "нуля". Застосовується у випадку, якщо проектується нове підприємство чи підприємство змінює профіль роботи.

Планування від досягнутого. Застосовується у випадку, якщо профіль роботи підприємства не змінюється.

При складанні кошторисів використовуються різноманітні методи: нормативний; розрахунково-аналітичний; балансовий; оптимізації; моделювання.

Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягу затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норми витрат ресурсів на запланований обсяг економічного показника (реалізація, випуск продукції).

2. Методи оптимізації фінансового планування туризму і готельного господарства


Особливе місце в системі норм і нормативів, що встановлюються підприємством готельного господарства, відводиться нормативам оборотних активів. В теорії і практиці радянських фінансів протягом багатьох останніх десятиріч був прийнятий поділ оборотних активів на нормовані і ненормовані.

Існує цілий ряд причин, що зумовлюють необхідність нормування на підприємствах готельного господарства.

Вихідними умовами для нормування оборотних активів є: характер господарських зв'язків стійкість, надійність; особливість відтворювальної структури оборотного капіталу; рівень виробничих затрат як основи визначення необхідності в оборотному капіталі і динаміки його вартості; розмір будь-якого елементу оборотних активів повинен бути мінімальним для умов функціонування підприємства готельного господарства (умов постачання, збуту тощо) і в той же час достатнім, щоб не створювати перешкод виробничому процесу.

Основним завданням нормування є розробка на кожному підприємстві готельного господарства економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування це один із основних методів оптимізації рівня оборотних коштів, що усуває їх незбалансованість. Адже незбалансованість оборотних засобів може викликати: а) у випадку їх дефіциту: затримки в постачанні сировиною і матеріалами і, як наслідок, збільшення тривалості виробничого циклу і зростання витрат; зниження обсягів продаж через недостатність запасів готової продукції; додаткові витрати на вирішення задач фінансування. б) надлишок оборотних коштів: фізичне або моральне старіння запасів; зростання витрат на зберігання надлишків запасів; банкрутство боржників; збільшення податку на майно з причини наявності великого обсягу ТМЦ і готової продукції; зменшення реальної вартості дебіторської заборгованості і грошових коштів з причини інфляції. Нормування - це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству готельного господарства для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві готельного господарства спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормативу власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець року, кварталу [5, с. 196].

Норма - це обчислювальна за кожним видом оборотних активів відносна або мінімальна їх величина, що необхідна для розрахунку нормативу. За окремими видами оборотних активів вона розраховується в абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими - у відносних (відсотках).

Розроблені норми діють протягом декількох років та переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання та ін.

Норматив це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, що необхідний підприємству готельного господарства для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків. Нормативи визначаються за кожним видом оборотних активів, що нормуються, і розраховуються на кінець планового року за окремими видами оборотних активів шляхом множення норми на обсяг (одноденне витрачання) нормованих цінностей або витрат виробництва, що приймаються в розрахунок. Нормування оборотних засобів може здійснюватись трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів. Метод прямого розрахунку дозволяє найбільш точно визначити потребу в оборотних активах, так як враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків. Обґрунтований розрахунок здійснюється за кожним елементом оборотних активів з врахуванням завдань виробничого плану, постачання та збуту.

Аналітичний метод визначення потреби в оборотних активах базується на здійсненні розрахунків з врахуванням середніх фактичних залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування з врахуванням зайвих і непотрібних запасів, неліквідів, які, можливо, мали місце в попередньому періоді [5, с. 197].

Коефіцієнтний метод дозволяє здійснити розрахунок потреби в оборотних активах з врахуванням тенденцій і співвідношень в змінах обсягу виробництва та окремих видів запасів і затрат. Частина з них знаходиться в прямій пропорційній залежності від змін в обсягу виробництва - сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, незавершене виробництво, готова продукція на складі, інша ж частина залежить в значно меншій мірі - малоцінні і швидкозношувані предмети, запчастини для ремонтів, витрати майбутніх періодів тощо. Співвідношення, що склалися в минулому, з використанням відповідних коефіцієнтів, екстраполюються, на майбутній період. В практиці нормування оборотних активів допускається використовування комбінованого підходу у застосуванні вказаних методів. Але при цьому слід пам'ятати про деякі умовності при застосуванні аналітичного і коефіцієнтного методів, і тому їх слід використовувати для коригування встановлених норм та нормативів в часових проміжках до чергового розрахунку із застосуванням методу прямого розрахунку.

В складі виробничих запасів нормуються наступні групи оборотних активів - сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети. Здійсненню розрахунків передує визначення повного переліку видів перелічених матеріальних цінностей, що використовуються, а також кола постачальників вихідних матеріальних ресурсів.

3. Комплексна туристська послуга у фінансовому плануванні туризму і готельного господарства


Розробка плану реалізації турпродукту (послуг) охоплює такі головні етапи:

а) формування інформаційної бази;

б) всебічний аналіз обсягів реалізації за передплановий період;

в) визначення цілей і завдань планування;

г) багатоваріантність розрахунків планових завдань;

д) вибір прийнятного варіанта плану (визначення планового обсягу реалізації турпродукту та окремих послуг);

є) оцінка рівня напруженості плану;

є) обґрунтування заходів забезпечення виконання плану (управління ходом виконання плану).

Кожен метод планування ґрунтується на використанні відповідної інформаційної бази.

Перший варіант плану продажу характеризується можливим обсягом реалізації туристичного продукту (послуг) підприємства. Він розробляється з урахуванням закономірностей і тенденцій зміни обсягів продажу за передплановий період, скоригованих на об'єктивні зміни ринкового попиту споживачів у плановому періоді.

Одним з найбільш розповсюджених методів планування можливого обсягу реалізації турпродукту (послуг) є економіко-статистичний метод, який охоплює таку послідовність дій:

- визначається очікуване виконання плану продажу за передплановий період як сума можливої реалізації;

- розраховуються середньорічні темпи змін реалізації турпродукту по підприємству в цілому і в розрізі видів туристичних послуг;

- виявляється різниця в темпах реалізації турпродукту (послуг) і розвитку туріндустрії, а для внутрішнього туризму особливо важливим є порівняння темпів придбання турпродукту і зростання реальних доходів населення;

обґрунтовуються темпи збільшення реалізації турпродукту (послуг) як за загальним обсягом, так і в розрізі номенклатури на плановий період;

шляхом множення очікуваного обсягу реалізації за звітний період на встановлений темп його збільшення в плановому періоді одержують плановий обсяг продажу окремих видів послуг і всього туристичного продукту підприємства;

- отримані (проектні) дані коригуються з урахуванням факторів, що не враховувалися при планових розрахункових (зміна політичної ситуації, форс-мажорні обставини тощо).

Для точнішого обґрунтування планових обсягів реалізації турпродукту (послуг) варто використовувати метод екстраполяції динамічних рядів реалізації. Використання цього методу засноване на тому, що збільшення обсягів реалізації турпослуг носить певною мірою інерційний характер за умови зростання доходів населення і повного задоволення потреб першої необхідності. Це дає можливість прогнозувати майбутнє збільшення реалізації турпродукту, ґрунтуючись на виявлених закономірностях. Така тенденція характеризується як функція-тренд, у якій через певний період виявляється вплив усіх факторів.

Наявність тісного зв'язку між купівельними фондами населення і підвищенням попиту на турпродукт (послуги) робить можливим використання методу планування, заснованого на еластичності (чутливості) реалізації турпродукту від платоспроможного попиту населення. Цей метод спрямований на максимальне використання купівельних фондів населення як основного бар'єра на шляху розвитку туристичного бізнесу.

Другий варіант плану продажу виступає як ресурсозабезпечений план реалізації турпродукту (послуг) підприємства. Він складається залежно від рівня ресурсного забезпечення туристичної діяльності. Туристичні ресурси - це засоби надання туристичних послуг і пропозиції туристичного продукту на основі використання наявних і потенційних об'єктів туристичних відвідувань. Сукупність туристичних об'єктів, природнокліматичних, оздоровчих, пізнавальних і соціально-побутових умов утворює ресурсний потенціал туристичних дестинацій як основу формування туристичного продукту.

Напрями освоєння й розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

Режим їх охорони, порядок використання, обмеження навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності та заходи відновлення визначаються в законодавчому порядку. Унікальні туристичні ресурси знаходяться на особливому режимі охорони з обмеженням доступу до них, що визначається оптимальною пропускною спроможністю, сезонними та іншими умовами.

Туристичні підприємства при створенні туристичного продукту використовують не тільки перераховані ресурси, а й свій потенціал у формі фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних (підприємницьких здібностей) ресурсів.

Планування ресурсозабезпеченого обсягу реалізації турпродукту (послуг) підприємства здійснюється залежно від виду ресурсу, витрати якого потребують обліку встановлених техніко-економічних нормативів на певну кількість туристів або одного туриста. Наприклад, при плануванні кількості туристів за місцями розміщення на ночівлю, харчування або транспортування враховується пропускна спроможність відповідних об'єктів та оптимальні коефіцієнти їх використання.

В умовах нестабільності соціально-економічного розвитку країни найбільш ефективним варіантом планування продажу тур-продукту і послуг є визначення необхідного в реальних умовах господарювання обсягу їхнього продажу. Цей варіант планування ґрунтується на використанні програмно-цільового методу.

4. Задача №11


Визначити суму збору за спеціальне використання водних ресурсів туристичною фірмою та здійснити аналіз за такими даними:

- встановлений ліміт використання водних ресурсів – 200 куб. м;

- обсяг фактичного використання води – 3650 куб.м;

- норматив збору з поверхневих водних об’єктів – 8,5 коп./куб.м.

Розв’язання:


Справляння плати за спеціальне використання водних ресурсів як загальнодержавного так і місцевого значення здійснюється згідно із Законом України "Про охорону навколишнього середовища" за єдиними правилами згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України, усіма суб'єктами підприємницької діяльності, крім тих, що використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, підприємствами гідроенергетики та підприємствами водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів справляється незалежно від того, чи надходили вони з водогосподарських систем безпосередньо, від інших користувачів, чи від підприємств комунального господарства. При цьому крім названої плати, суб'єкти підприємницької діяльності сплачують постачальникам вартість послуг, пов'язаних з їх подачею.

Розміри збору за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики та водного транспорту, встановлюються відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання:

Розмір плати = Фактичний обсяг води * Норматив плати

За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і справляється в 5-ти кратному розмірі.

Отже, визначаємо суму плати за воду в межах ліміту:

Пв = 2000 * 0,085 = 170,00 грн.

Визначаємо кількість використаної води понад встановлений ліміт:

ΔЛ = 3650 – 2000 = 1650 куб.м.

Визначаємо розмір плати за воду за перевищений ліміт:

Пвл = 1650 * 0,085 * 5 = 701,25 грн.

Всього належить до сплати збору:

ΣПв = 170,00 + 701,25 = 871,25 грн.

Список використаних джерел


  1. Готельно-ресторанний бізнес: сучасний стан та перспективи розвитку: Матеріали Всеукр. студ. конф., 22-23 лютого 2005 р. — К., 2005. — 251 с.

  2. Кабушкин Н. И., Бондаренко Г. А. Менеджмент гостиниц и ресторанов. — М.: ООО "Новое знание", 2006. — 368 с.

  3. Критинко И. В. Гостинично-ресторанное обслуживание. — М., 2000. — 48 с.

  4. Нечаюк Л. І., Телеш Н. О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент. — К.: Центр Навчальної Літератури, 2003. — 346 с.

  5. Роглєв Х. Й. Основи готельного менеджменту. — К.: Кондор, 2005. — 408 с.